Читать «Месник» онлайн - страница 57

Модест приїхав, коли бабу Настю вже поховали. Напевно, він один здогадувався, хто її вбив. Злості не було, був тихий смуток і холодна лють, сум і жаль. Бабці і жити вже залишалося недовго. Він її по-своєму любив. Він знав, що знайде вбивць, нехай міліція копає, розслідує, він зробить усе сам, ніхто й ніщо його не зупинить.

Постоявши біля свіжої могилки на такому знайомому з дитинства цвинтарі, де і вночі не боявся ходити, зайшов додому. Хата хоч і берегла ще рідний дух, ставала все більше схожою на покинуту. «Скоро ти у мене зовсім запустієш, – думав Модя, перевдягаючись у десантний комбінезон. – Якщо вийду зараз, до темряви буду в лісника. Невже Лана була з ними? Ні, вона не могла допустити, щоб стару вбили. А раптом?…» Думки плуталися. Впевненість… Сумніви… «Як приймати рішення? Чи міг Саня послати ще людей? Хоча, навіщо? Для пошуку цього міфічного браслета? Чи щоб мене контролювали? А може, ці бики вичислили мене і Лану і вже там, у лісника?…»

Почув шум автомобіля, обережно виглянув у вікно. Джип. Саня. Один. Йде через двір. Жабов штовхнув двері, покликав:

– Модя, ти тут?

– Тут, заходь.

Увійшов, потоптався посеред кімнати, сів на стілець, закурив.

– Це не наші, я ніяких вказівок не давав…

Підняв голову, подивився на однокласника.

– Сашко, ти в думках допускав хоча б, що бабу Настю можуть убити за намисто?

– Та ні ж бо! Нашим я строго наказав – без крові! Лана ж із ними.

– Крові й не було…

– Знаєш, Модю, я тобі не говорив… У мене пару місяців тому «непонятка» сталася.

– ?…

– Прийшов уранці в офіс, відкрив сейф, а там документи не так лежать, як я їх перед цим залишав.

– Що значить «не так»?

– Папки не в тому порядку… І не так рівно… Я здивувався. Ти ж знаєш, паперів у мене не так багато, не люблю, але те, що є, завжди в порядку. Переглянув – усе на місці. День з голови не виходило, а потім закрутився, забув. Зараз зіставляю – всі плани з рейок, – як наче про них хто наперед знав. Такого ніколи не було.

– Що за документи?

– Схеми, списки. Недосвідчений не розбереться. А ще… Усе по твоїй експедиції, карти, маршрут, казки ці…

– І ти мовчав! Там же і про бабу Настю!

– Я тільки зараз згадав.

– Саня! Ех!.. З них же копії зняли і повернули. Семен не просто так загинув…

– Що, значить?…

– Вони його за мізер купили, документи скопіювали, а потім кінці у воду.

Жабов мовчав.

– Вони на крок попереду йдуть, якщо не на два. – Модя сів навпроти. – Що ж ти раніше не згадав? Добре, їдь до міста, збери людей, попередь, прорахуйте, продумайте. Призупини всі свої справи, з шефом порадься, якщо вважаєш за потрібне.

– А ти?

– Я до лісника піду, може, вони вже там побували.

– Один?

– З тобою, чи що?

– Будь обережним, Модю, вони безбашенні… А що з браслетом? Шеф щодня дзвонить.

– Саня! – Окунь підвівся, поставив ногу на табуретку і повільно процідив: – Скажеш цьому удаву, що ніякого браслета не було, немає і не буде. Намисто баби Насті я знайду і поверну онукам. З убивцями… Сам знаєш. А ще передаси, що бачив я його в домовині у білих тапочках!