Читать «Пор"ядна львівська пані» онлайн - страница 43
Люба Клименко
— А робити могла?
— Не примушуй, мені й без того зле!..
Зоровий образ звабленого молодого отця стояв у Пенелопи перед очима, і через те вона ніяк не змогла покаятися...
Після служби дівчата вийшли на вулицю, шукаючи своїх коханців.
Пенелопа побачила Одіссея разом з тією жагучою гуцулкою, яка кидала на нього в церкві палкі погляди. Він дивився на неї дослідницьким поглядом антрополога, проте не без цікавості.
— От, курвин син! — вже вкотре заскреготала зубами Пенелопа.
— Атож! — згодилася Кася.
Пенелопа глипнула на неї. Касине обличчя було перекошене від огиди. Пенелопа простежила за поглядом подруги: її Місьо стояв в оточенні молодих гуцулок і про щось дуже весело жартував. Красуні-дівчата з хорошою сексуальною генетикою гралися його волоссям, обнімали його. Таким веселим Пенелопа і Кася Міся ще не бачили. Зненацька всі гуцулки, мов по команді, голосно розсміялися. А Місьо з ними.
Кася пополотніла.
— Лайдак францьоватий! — прогарчала вона. — Поїхали звідси!
Пенелопа була з нею солідарна.
Якраз повз них по дорозі проїжджав старий жигуль.
— Вам куди, кобіти? — спитав веселий водій.
— На найближчу залізничну станцію! — просичала Кася.
Дівчат розпирало від злості. Варто було їм вийти на люди, як ці бабії вже до інших залицяються! У них на очах! То що ж вони роблять поза їхніми очима! Ну й нехай собі вшиваються під три чорти! Хай пошукають собі таких коханок, як вони! Бидло невдячне!
Веселий водій намагався розвеселити двох красунь у джинсах, однак це йому не вдалося. Він купив їм квитки на найближчу електричку і провів гонорових львів'янок у вагон. Підсаджуючи їх на високу сходинку електрички, зробив тактичну помилку: грайливо плеснув одну і другу по сідницях. Дівчата одночасно розвернулися і дали йому з усієї сили по писку. У цей ляпас вклали всю свою лють на чоловіче плем'я. Це і був його гонорар за добру справу.
Сівши на лавки в електричці, вирішили спитати у дідка з кошиками, чи доїдуть вони до Львова.
— Та ні, прошпані, тіко до Стримбора... — прошамкав він беззубим ротом.
— Я так і знала, — гробовим голосом сказала Пенелопа. — Тепер я розумію, до чого мені снилася моя свекруха з файкою у зубах.
— І чого ж?
— Ми їдемо прямісінько до неї в лігво...
Правдослава Іванівна була дуже шановна в Стримборі пані. Вона керувала Стримбірською гімназією, або, як кажуть стримбірські жартівники, ґівназією, а до того, очолювала місцевий Союз українок.
Побачивши свою невістку в досить двозначному (або, як сказала Кася, «затраханому») вигляді та ще й з якоюсь шльондрою невідомого походження, вона, артистично зажурившись, привітала її словами:
— Повернення блудної невістки додому...
Невідомо, чим би закінчилася така палка зустріч, якби з будинку не вибігли Пенелопині діти і не закричали:
— Мама приїхала! Мама приїхала!
Пані Правдослава зронила материнську сльозу і пішла розпачливою ходою до своєї кімнати.
Тим часом діти швендяли по двору в пошуках дорожньої сумки:
— Мамусю, а що ти нам привезла? — кричали вони.
Пенелопа почервоніла. Вона навіть гостинців дітям не має! Зате Кася не розгубилася: