Читать «Ім’я дитини в українській родині» онлайн - страница 5

У дохристиянській Русі-Україні вважалося, що вдало підібране ім'я здатне впливати на здоров'я, апетит, сон, ба навіть на характер та долю дитини. Здоровою дитина буде рости тоді, коли їй дати характеристично-побажальне ім'я Здоровко, а щасливою, коли матиме ім'я Щасний. Розум дитині принесе ім'я Розумник. Щоб немовля добре спало, йому давали ім'я Сон.

Разом з тим, за давніми віруваннями, батьки могли забезпечити своїм дітям добре здоров’я та щасливу долю, давши їм навмисне погане ім’я. Наші предки були переконані, що гарним і вродливим буде син Некрас, Некраш. Добрий апетит і здоров’я дитини забезпечать імена Неїло, Худко, Худаш, Зав’ялко. Дитина буде добре спати, коли матиме ім’я Безсон, а син буде хоробрим, якщо його назвати Страхом. Щастя, радість та всілякі гаразди синові чи дочці принесуть імена Невдача, Горе, Неспокій, Клопіт, Кривда, Смуток. Наші предки думали, що погане ім’я не привертатиме до дитини злих духів, тому син чи дочка виростуть здоровими і щасливими.

Серед наших предків панувала думка, що вдало підібране ім’я не тільки оберігає дитину від злих духів, але воно здатне навіть впливати на народжуваність. Якщо батьки вже більше не хотіли, аби в них народжувалися діти, то найменшому синові чи дочці давали ім’я Ненад, Ненада, Нетреба, Нема, Доста та ін., які містили своєрідне магічне прохання «не треба, досить нам дітей!». Із таких міркувань новонародженого могли назвати Мізинцем. Оскільки мізинець – найменший і останній палець на руці, то батькам хотілось, щоб після сина з побажально-характеристичним іменем Мізинець у сім’ї дітей більше не було.

До характеристично-побажальних дохристиянських імен, генеза яких сягає праіндоєвропейської доби, є всі підстави зарахувати складні імена, або імена-композити на зразок Борислав, Доброслав, Країслав, Славомир, Станіслав, Святополк, Ярополк тощо. Дотепер вченими виявлено близько 200 таких імен, причому кожне з них має по кілька похідних варіантів – напр.: Станимир – Станко, Станило, Станець, Станчик, Станчул, Станець, Стано, Старченя, Станча, Станша, Мирко, Мирута, Мирча, Мирун, Мируша, Мираш та ін., кожен з яких міг вживатися самостійно.

З-поміж українських дохристиянських композитів вирізняється група утворень, у структурі яких є компонент -бог-, більшість з яких і донині активно вживається в українській та інших слов’янських мовах: Молибог, Хвалибог, Мстибог, Помстибог, Богубож, Богдан, Богдана, Богдар, Богумил, Богуслав та ін. На жаль, українські пам’ятки, як і пам’ятки інших слов’янських народів не містять надійних свідчень про мотиви та обставини присвоєння таких імен, бо вже у писемну добу вибір імен-композит спирався переважно на традиції. Однак аналіз стуктури імен-композит типу Богдан та реконструкція їхнього первісного значення дають підстави стверджувати, що вони були своєрідними звертаннями обдарувати носія імені певною рисою характеру або забезпечити йому певні життєві гаразди. Наприклад: Борислав – «хай бореться за славу», Боривой – «хай буде завзятим воїном», В’ячеслав, Вацлав – «хай має більше слави», Володимир —«хай панує над світом», Мирослав – «хай славить мир», Станіслав – «хай зміцнить славу» тощо. Прикметно, що самої згадки про Бога, навіть евфемізованої, структура цих імен не містить, проте тут, як правило, виступає дієслівна форма наказового способу (брани-, бори-, слав– та ін.), що виконує функцію звертання до Бога, як це маємо у молитві «Отче наш…» – «Хліб наш щоденний Даждь (дай) нам (БОЖЕ) сьогодні…».