Читать «Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри» онлайн - страница 3

Для того щоб ліквідувати державу, треба було за будь-яку ціну добитися її поразки у війні. Для цього необхідно було вступити у відповідні переговори із супротивником. Для того щоб вступити в переговори на міждержавному рівні, треба було оголосити бодай паперову державну незалежність. Для того щоб оголосити державну незалежність, треба було мати під рукою квазідержавну інституцію, якою і виступила УЦР, що її підтримала її «київська» частина І Всеукраїнського з'їзду рад.

Натомість «харківська» частина цього з'їзду пішла тим самим шляхом – проголосила свою «радянську» «українську» та «соціалістичну» «державу» на чолі зі Всеукраїнським Центральним виконавчим комітетом цього з'їзду і Народним Секретаріатом. Мета в цьому випадку була інша – максимально сприяти всесвітній «соціалістичній» революції. Реалізувати амбітну програму такої революції можна було тільки на шляхах ліквідації попереднього державного устрою. Для цього і треба було підписати зрадницький мир, нацькувати на політичну та економічну еліту максимально можливу кількість їхніх співвітчизників. Для цього треба було відібрати все, що було у приватній власності колишніх власників та розпорядників тої держави. Саме звідси і пішло вікопомне «Грабуй награбоване!», «Землю – селянам!», «Фабрики – робітникам!», «Влада – народу!». Оскільки втримати владу самостійно ця частина «українського» політикуму була не в змозі, то вона негайно звернулася по допомогу до «держави» Ульянова – Бронштейна.

Ще одна група радівських діячів, лідером яких був Михайло Грушевський, торувала курс на укладання сепаратного миру з країнами Почвірного союзу. Весь їхній життєвий та інтелектуальний досвід стверджував: розвиток їхнього «українського» народу можливий лише на засадах, реалізованих в Австро-Угорщині. Політична форма такого розвитку – створення самостійної Української держави на чолі з монархом – австрійським ерцгерцогом. Метод – максимальне матеріальне та організаційне сприяння будь-яким антицентралістським, антиросійським політичним рухам, політичним партіям та організаціям. Для голови УЦР усі його політичні прихильники були лише «хлопчиками на побігеньках», таким собі гарматним м'ясом, і не були втаємничені у справжній зміст політичного проекту М. Грушевського та його австрійських партнерів.

На заваді реалізації цього проекту стала німецька політична візія, яка не передбачала посилення австрійської позиції в регіоні, натомість передбачала створення Української держави під німецьким протекторатом і за допомогою німецького ж окупаційного корпусу та політичної підтримки Берліна.