Читать «Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського» онлайн - страница 7

А оскільки УНР, згідно з поширеним поглядом, була «логічним завершенням українського демократичного руху XIX – початку XX ст.», то, відповідно, цей рух був «одномірним», неправовим, а не демократичним, легітимним. Адже саме поняття «демократії» несе в собі поняття «право», «багатовимірність», які вона, демократія, покликана плекати та захищати. Саме тому «демократія» і є альтернативою «недемократії», а право – беззаконню.

Звідси випливає: ті сучасні дослідники, що закривають очі на серйозну опозицію, яка існувала всередині україномовної спільноти Південно-Західного краю Російської держави, – внутрішній та зовнішній політиці УЦР/УНР та її націонал-соціалістичним вождям – є якщо не фальсифікаторами, то, як мінімум, вульгарними маніпуляторами. Попросту кажучи, спроби довести таку собі «одностайність» «українського руху» (принаймні в 1917 р.) в особі УЦР/УНР та витворених ними інституцій, які, мовляв, протистояли централістичним тенденціям загальноросійського демократичного руху, представленого Тимчасовим урядом та тими політичними силами, що висунули його на політичну авансцену, є примітивною брехнею.

Українська Держава/Гетьманат: стан розуміння проблеми – продовження

Такий висновок легко верифікується висновками інших дослідників, які були сформульовані незалежно від вищенаведених. Ось приклади:

«…існування Української Держави 1918 р. (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) – це якісно новий етап пошуку й реалізації іншої моделі державного управління», «…поява Української Держави 1918 р. зумовлена тим, що Центральна Рада УНР лише розпочала побудову органів виконавчої влади, приділяючи значну увагу законотворчій діяльності». Якщо такі судження комусь не подобаються, можемо навести такі:

– «Гетьманат мав характер експерименту. Українська Держава базувалася на переплетінні монархічних, республіканських і диктаторських засад, що, в свою чергу, було виправданим»,

«до позитивного доробку… варто віднести те, що з перших днів було розпочато створення правових основ її функціонування»,

Гетьманат – «період справжнього розвитку української державності». Або такі:

Гетьманат, на противагу режиму УНР, «з позицій розвитку української державності можна характеризувати як період справжнього розвитку», «режим диктатури був лише початком нової політики, спрямованої на стабілізацію життя в державі». Або такі: особливостями Української Держави були революційний шлях приходу до влади її керівництва, опора на військові сили, особистий авторитет гетьмана, ієрархічний суспільний устрій із сильними традиціями, захист національної культури, соціально орієнтована економічна політика, захист прав і свобод громадян, рівність усіх перед законом. Або такі:

«Українська гетьманська держава 1918 р. – альтернатива «революційно-демократичному» шляху державотворення – не стала запереченням ідеї народного представництва», Гетьманат був державним утворенням, яке тільки складалося, і «об'єктивно не репрезентувало якоїсь конкретної форми правління».