Читать «Михайло Грушевський» онлайн - страница 2
Юлія Тагліна
Батько Михайла, Сергій Федорович (1833—1901), виріс у родині диякона. Свого часу він здобув вищу освіту – закінчив Київську духовну академію, проте після закінчення навчання не став священиком, а почав працювати вчителем словесності. Сергій Федорович був талановитим педагогом. Розпочавши кар’єру звичайним вчителем, він невдовзі вже працював інспектором, потім директором і отримав титул «превосходительства». Саме він склав зразковий шкільний підручник церковнослов’янської мови. Ця його праця мала визнання майже по всій Російській державі і принесла автору чималу славу та гроші.
Батько М. С. Грушевського був людиною спокійною та врівноваженою. Свої сили і любов він витрачав не тільки на родину, а на все, що стосувалося розвитку української нації і культури. Він підтримував зв’язки з багатьма визначними українськими діячами, часто виділяв кошти на громадські потреби. Сергій Грушевський палко любив усе українське і цю любов прививав своїм дітям.
Михайло Грушевський цікавився історією своєї родини. У своїх спогадах він зі слів батька малює колоритні портрети діда та бабусі. «Рід наш був дуже бідний. Він був духовний, але рідко хто з нього доходив до попівства…Але дідові моєму Федорові пощастила фортуна. Він оженився з Марією Ботвиновською з Суботова – Ботвиновські держали поколіннями парафію в Суботові, і один з них, брат моєї бабки Кирило, зробив кар’єру, ставши впливовою людиною при митрополиті. От завдяки його впливам дід мій рано дістав парафію […] Парафію не в Чигиринщині, а під Києвом, в селі Лісниках. Батько мій толкував се так, що Ботвиновський пересунув швагра під Київ, напочаток на лисянську парафію, яка трапилась, згодом сподіваючись перевести на щось краще. Але дід мій не зміг задержати ласки впливового швагра, і се зіпсувало його дальшу кар’єру.
Батько оповідав, що дід був людина характеру легкого, веселого, байдужого до справ житейських, майстер поспівать, і побалакать, і поострословить, притім характеру доволі самостійного.
Бабка моя Марія, в противність дідові, була людина вдачі твердої, владної й хазяйновитої. Я пам’ятаю її трошки, коли вона доживала свої дні в нашім домі в Ставрополі – на мене малого вона робила враження страшної й сердитої – правда, вона тоді була вже на божій дорозі, хорувала, але й перед тим була, мабуть, вдачі не легкої. Мій батько вдавсь у неї фізично – не в діда, невисокий, шатенуватий, тілистий, тимчасом як дід був «циганкуватий» – худорлявий, чорнявий, жвавий. Але в характері батька було, мабуть, більше від діда, ніж від неї. Він був людиною лагідною, дуже доброю, щирою, хороший чоловік був».