Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 62
Владислав Леонидович Карнацевич
Не все в біографії гетьмана заслуговує на захоплені оцінки. Виникає відчуття, що він був далеко не такий успішний в ролі полководця. Дорошенко часом виявляв не цілком виправдану жорстокість, запальність, з якою, щоправда, легко сплутати владність і твердість позиції. Дуже непросто складалося особисте життя Петра Дорофійовича. Нарешті, великі питання викликає не то помилка, не то вимушений захід гетьмана – перехід під турецьку протекцію. Але нам у підсумку хотілося б відзначити інше. Чи не дивно, що життя Дорошенка, який устиг насолити стільком конкурентам і розчарувати стількох людей, закінчилося саме тоді і там, де воно закінчилася? Адже він не був скинутий змовниками, не розтерзаний власними козаками, як Брюховецький, не засланий до Сибіру, як Многогрішний і Самойлович, і не кинутий у в’язницю. Його не затримали в ставці хана під Уманню в 1674 році, не позбавили життя чи волі слуги Самойловича в 1676-му, він не втік з України зі скарбницею, як Тетеря, і не закінчив свій шлях на турецькій пласі, як Юрій Хмельницький, що тривалий час був ставлеником султана. А хіба не було в запорожців Сірка, які довго й різко критикували його, можливості «взяти» гетьмана в Чигирині восени 1675-го? Ми можемо констатувати, що Петро Дорофійович Дорошенко викликав таку велику повагу в сучасників, що вони просто не посміли здійняти на нього руку, вважаючи негідною такої людини смерть на ешафоті, животіння у злиднях або в сирій в’язниці. Наслідуймо ж і ми приклад людей, які знали його особисто, і віддамо належне одному з найяскравіших представників нашого історичного олімпу Петрові Дорошенку – справжньому Сонцю Руїни.
Примітки
1
