Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 51

Загроза війни Речі Посполитої з Османською імперією стала реальною, коли на початку 1672 року султан надіслав до Варшави грамоту, в якій в ультимативній формі зажадав вивести війська з Брацлавщини, підкореної Яном ІІІ Собеським у другій половині попереднього військового сезону. Останній був одним з небагатьох, хто реально оцінив небезпеку, перед якою опинилася його країна. Собеський радив королю піти на поступки Дорошенкові, оскільки з ним Україна «уперто стоїть і відступити від нього ніяк не хоче». Коронний гетьман указував своєму монархові на зближення позицій Дорошенка і січовиків, які висунули перед поки що своїм союзником Ханенком умови домагатися ліквідації унії, включення По дільського воєводства до складу козацької держави, виведення польського війська за межі України, встановлення козацького реєстру в 50 тисяч чоловік тощо. Характерно, що Собеський підкреслював можливість успішної боротьби з ворогом лише за умови спільних дій Польщі й України. Однак ці застереження і поради були проігноровані, попри те що й переговори з Росією не закінчилися розв’язанням основного питання – утворенням єдиного антитурецького блоку. 10 травня до турецького Адріанополя прибув королівський гонець з листом, у якому затверджувалося право Польщі на володіння українськими землями. А наприкінці травня колосальна 100—120-тисячна армія, очолювана Мехмедом IV, виступила в похід на територію Правобережної України.

Польський дослідник польсько-турецьких відносин другої половини XVII сторіччя Я. Волинський стверджує, що турецька армія навмисно рухалася повільно, оскільки султан все ще сподівався на мирне врегулювання конфлікту. Однак уряд Речі Посполитої виявив непоступливість. Одночасно з приходом в Україну турків перейшов у наступ і Дорошенко. 8 липня 1672 року на правому березі Бугу, в урочищі Батіг неподалік від Четвертинівки він зустрів польське військо К. Лужецького і козаків М. Ханенка. У битві, що тут відбулася, перемога залишилася за Дорошенком. Ханенкові ледве вдалося врятуватися, і він знову сховався в Ладижині, під стінами якого ще місяць стояли сердюки й орда. Коли до Дорошенка підійшов з основними силами татар Іслам-Ґірей, гетьман рушив у напрямку на Кам’янець-Подільський назустріч ту рецькому султану. Вперше Дорошенко мав можливість особисто поспілкуватися зі своїм могутнім покровителем. На аудієнції, що відбулася в серпні, султан щедро обдарував гетьмана дорогим халатом, конем та булавою. У тому ж міс ці, здавалось, неприступна Кам’янецька фортеця упала. Опис цієї події всі охочі можуть знайти в романі Г. Сенкевича «Пан Володієвський». Багато істориків покладають відповідальність за швидку здачу фортеці на генерала М. Потоцького і єпископа В. Лянцкоронського. З другого боку, полчищу турків і татар протистояло лише трохи більше тисячі вояків і місцевих жителів. Перед тим як противник узяв фортецю, городяни виторгували собі в султана право протягом трьох тижнів безперешкодно залишити Кам’янець. Мехмед IV обіцяв утриматися від грабежу. Очевидно, свого слова він не дотримав. Жителів тріумфатори пощадили, але забрали найвродливіших дівчат. Церкви були перетворені на мечеті, лише по одній було залишено католикам, православним і вірменам. Літописці повідомляють, що багнюку, по якій туркам доводилося входити в місто, вони вимостили святими іконами.