Читать «Петро Дорошенко» онлайн - страница 34

– істотно розширювалося коло повноважень московських воєвод в українських містах (збір податків з некозацького населення, податей з купців, грошових зборів з оренд та ін.).

Про цих воєвод потрібно сказати особливо. Справжнім шоком для багатьох в українському суспільстві стало те, що гетьман Лівобережжя сам попросив у царя збільшити кількість міст, у яких повинні були стояти московські гарнізони. Історики вбачають у цьому наслідок того, що Брюховецький, хоч і прийшов до влади в 1663 році за підтримки рядового козацтва і січовиків, давно вже не почував з їхнього боку серйозного опертя для своєї влади. Запорожці розчарувалися в гетьмані, який запобігав перед прийшлими московськими воєводами й збільшував свій особистий статок, повертав у кріпацький стан селян. Російська зброя повинна була захистити Івана Брюховецького не тільки від внутрішніх бунтів, але й від його правобережного опонента. На прохання лівобережного гетьмана російські гарнізони відтепер розміщалися в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі, Полтаві, Новгороді-Сіверському, Кременчуці, Кодаку та Острі.

Будучи в Москві, Іван Брюховецький не обмежився проханням про надсилання додаткових збройних сил. Гетьман одружився і поріднився таким чином з одним з найвельможніших московських боярських родів Долгоруких. Одночасно він і сам дістав від вдячного царя титул боярина і земельні

володіння. Дворянство і маєтки отримали і його однодумці зі старшини. Усе це, знов-таки, не викликало захоплення в населення Лівобережної України.

Після цього відносини українців із представниками московської влади на їхній землі розвивалися по низхідній. Московські воєводи, зі свого боку, поводилися як повновладні господарі, чинили суд над місцевими жителями на власний розсуд. У 1666 році російська влада почала перепис українського населення – захід, що з часів Середньовіччя означав швидке розширення податкової бази, обкладання подушною податтю місцевих жителів. Не залишало сумнівів у подальших намірах великодержавних політиків Андрусівське перемир’я 1667 року, укладене без будь-якої участі правобережних або лівобережних лідерів.

«Хисткості» населення Лівобережжя, спрямовані проти воєвод чи Брюховецького, не припинялися і з окремих спалахів загрожували перерости в загальний вибух. Вище було розказано про бунт жителів Переяслава. Дуже показово, що він відбувся за підтримки амбіційного гетьмана Дорошенка і татар. Були й інші виступи. Так, низовикам ще в 1665 році вдалося витіснити із Запорожжя воєводу Косагова, потім січовики розправилися з московським послом у Криму Ладиженським. Після цього кошовий отаман хоча й намагався загладити провину перед Москвою, але на адресу гетьмана пішов куди зліший лист, у якому отаман обвинувачував саме Брюховецького в тому, що той своєю необачною політикою довів справу до зіткнення двох православних народів. Наведемо уривок з іще одного листа отамана до гетьмана: «Почули ми, що Москва буде в Кодаку, але її там не потрібно. Погано робиш, що починаєш з нами сваритися, зброя не допоможе в полі, якщо вдома не буде ладу. Хоч ти від царської величності отримав пожалування, але достоїнство своє отримав від Війська Запорозького, Військо ж не знає, що таке боярин, знає тільки гетьмана».