Читать «Петро Конашевич Сагайдачний» онлайн - страница 3

Аби зрозуміти непростий характер українсько-польських та литовсько-українських відносин, треба ретроспективно оглянути історію руську (українську) та історію Польщі й Литви.

За рік до народження Сагайдачного, у 1569 році, була укладена Люблінська унія. Віднині династичний союз між Польським королівством та Литвою переходив у повне об’єднання двох держав під назвою Річ Посполита (тобто Республіка). Від самого заснування цієї держави в ній існували внутрішні суперечності, які згодом вилились у козацькі війни й спричинилися до її занепаду та розподілу.

Литовська династія Ягеллонів, яка заволоділа короною Польщі через династійний шлюб князя Ягайла та королеви Ядвіги, схилялася до польського способу життя та католицької конфесії. Городельський привілей 1413 року надавав рівні з поляками права тільки шляхті й магнатам католицького віросповідання. В осередку православної шляхти через це посилювалися промосковські симпатії. До того ж польський сейм (шляхетський парламент) мав на короля більше впливу, ніж литовський.

Це посилювало промосковський рух у Великому князівстві Литовському. Декілька магнатів разом відійшли під руку царя московського. Півзаходи нічого не дали – і зрештою Сигізмунд II Август змушений був піти на скасування Городельських привілеїв, зрівнявши в правах усю шляхту християнської віри. Водночас він прийняв у новій редакції Литовcький статут – «Права писаные даны панству Великому князьству Литовскому, Русскому, Жомойтскому и иных через наяснейшего пана Жикгимонта, з Божее милости короля Польского, великого князя Литовского, Русского, Прусского, Жомойтского, Мазовецкого и иных».

Усі ці акти були підготовкою до Люблінської унії. Низова шляхта широко вітала цю Унію, яка забезпечувала їй рівність у правах зі шляхтою польською, а магнати литовські, навпаки, вбачали в ній загрозу своїй автономії та своїм широким привілеям (наприклад, судовим).

Люблінський сейм, на якому з’ясовувалися правові засади Унії, йшов не гладко. Литовська опозиція та впертість польського сейму не раз ставили під загрозу саму можливість здійснення Унії, тому король доклав багато зусиль, аби перетягнути на свій бік українських магнатів. За допомогою Волинського привілею йому це вдалося, а вже з поради українських магнатів він приєднав до Корони й Київські землі. Таким чином він добився необхідної більшості голосів, якою і проголосили Унію.

Отже, українська шляхта покладала на Річ Посполиту великі сподівання, і з першого погляду могло здатися, що ці сподівання мають справдитися. Волинський привілей надавав українським землям у складі Речі Посполитої широку автономію, хоч і не визнавав Україну рівним суб’єктом цієї феодальної федерації, якими були Польща та Литва. Згідно з Люблінським актом, зберігалися кордони всіх повітів України, головним органом влади був місцевий сеймик, який посилав делегатів на загальні сейми. Сеймик мав владу вирішувати всі локальні питання, аж до внесення змін до Статуту. Українська шляхта, зрівняна у правах зі шляхтою коронною, зберігала при тому місцеві права та вольності, наприклад, виняткове право на зайняття посад у місцевих органах влади. До того ж Люблінський сейм підтвердив рівноправність православних і католиків.