Читать «Князі Острозькі» онлайн - страница 61

Важливим моментом в антиуніатській боротьбі В.-К. Острозького став варшавський сейм, що відбувся в березні 1597 р. Православні на чолі з В.-К. Острозьким сподівалися взяти реванш і добитися відміни на офіційному урядовому рівні ухвал Берестейського уніатського синоду. На сеймі мало вирішуватися питання про участь Речі Посполитої в антитурецькій коаліції, яку підтримували і Папа, і король Сигізмунд ІІІ Ваза. Звісно, влада була зацікавлена у вирішенні цього питання на свою користь і потребувала підтримки православних делегатів. Останні ж, у свою чергу, сподівалися, що король піде їм на поступки в унійному питанні.

На жаль, під час роботи сейму православні допустили низку помилок, що в кінцевому рахунку призвело до їхньої поразки. Цьому сприяло також те, що на боці короля та уніатської партії виступив впливовий політик, коронний канцлер Ян Замойський, який мав у той час непорозуміння з В.-К. Острозьким.

Бажаючи відволікти учасників сейму від питання унії, уніатська партія (передусім це стосується Я. Замойського) спровокувала так званий процес Никифора. Патріаршого протосингела, який виступав одним із керівників Берестейського антиуніатського синоду, звинуватили в шпигунстві на користь Туреччини. І хоча його вина не була доведена, однак від В.-К. Острозького вимагали видачі його польській владі, що й було зроблено князем. Зрештою, Никифора кинули у в’язницю, де він і помер.

Сейм 1597 р. став для В.-К. Острозького поразкою в боротьбі з уніатами. Вимоги православних були відхилені.

Не дивно, що, зазнавши поразки, князь починає шукати спільників. Природними союзниками для нього виступали протестанти-кальвіністи. Їхнім лідером у Великому князівстві Литовському був його зять К. Раздивілл. У 1598 р. В.-К. Острозький з ним почав виношувати план проведення спільного протестантсько-православного синоду, на якому навіть передбачалося узгодження спірних богословських питань. Однак консервативно налаштоване православне духовенство було проти цього. Утім, у 1599 р. такий синод відбувся у Вільно. На ньому прийняли рішення про союз православних із кальвіністами при умові схвалення його з боку константинопольського та олександрійського патріархів. Щоправда, результативність цього союзу була невеликою. Зводилася вона переважно до підтримки православних з боку протестантів на сеймах, коли заходила мова про Берестейську унію.