Читать «Отаман Іван Сірко» онлайн - страница 8
І. А. Коляда
Однак, є версія, що Софією звали одну з доньок кошового.
Про Софію як дружину І. Сірка наявні згадки в народних думах та піснях.
Відомо, що вона сильно хворіла і її возили до одного з київських печерських монастирів для «зцілення тіла та духу». Лише в 1654 році Софія, приїхавши до Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, що під Лубнами, отримала зцілення від мощей Константинопольського патріарха святого Афанасія.
Дума про Сірчиху змальовує важку долю Софії, дружини козака, який довгі місяці й навіть роки перебував у воєнних походах та на Запорожжі.
За народною думою, Софія Сірчиха була письменною.
Варто відзначити й те, що в народній думі Софію називають удовою, тож стає зрозуміло, що вона поховала свого чоловіка.
Історик Д. Яворницький з'ясував, що доньки кошового вийшли заміж і, отже, Іван Дмитрович мав і двох зятів: «один – Іван Сербии, а другий – Іван Артемів, перший – козак з лівої сторони Дніпра, а другий – козак Харківського полку, обидва мешканці слободи Мерефи».
Дослідники вважають, що зятем Івана Сірка був Іван Федорович Сербии, лубенський полковник (1657—1658). Проте є й інша версія, згідно з якою зятем отамана був Іван Юрійович Сербии, згодом сотник Мерефи. Він був родом із Правобережної України. Як свідчать документи, у 1682—1684 роках він прагнув повернутися в батьківські краї, але московські воєводи, взявши в заручниці його дружину, змусили його відмовитися від цих намірів. Відомо, що Іван Юрійович Сербии керував будівництвом укріплень на Ізюмській лінії, обіймав посади соколовського сотника та харківського полковника (1687—1691).
В І. Сербина лишилася дочка Євдокія.
Друга донька кошового була одружена з мереф'янським козаком Харківського полку Іваном Артеменком, вихідцем із Правобережжя. У посаг від свого тестя він отримав слободу, яку згодом стали називати його ім'ям – Артемівка біля Мерефи.
Будучи мереф'янським сотником Харківського полку, Іван Артеменко виконував особисті доручення свого тестя І. Сірка до бєлгородського воєводи Григорія Ромодановського та гетьмана Івана Самойловича.
На початку 90-х років XVII століття, після спустошення Мерефи татарами, переселився на Воронежчину, де обложив слободу Битюг. Дослідники також установили, що він інколи навіть називав себе Сірком, мабуть прагнучи посилити свій авторитет і вказуючи на родинні зв'язки з відомим та шанованим отаманом.
Помер Іван Артеменко, найімовірніше, на початку XVIII століття.
Дума про Сірчиху-Іваниху говорить, що славний кошовий отаман мав двох синів – старшого Петра та молодшого Романа:
