Читать «Олександр Довженко» онлайн - страница 20

Звукове кіно

На хвилі успіху «Землі» Олександра Петровича відправляють у відрядження до Європи з метою ознайомитися зі звуковим кіно. Разом з Юлією Іполитівною режисер подорожує країнами – Німеччина, Чехословаччина, Франція, Англія, – вивчаючи, досліджуючи, знайомлячись, даючи інтерв’ю. І ось тут, серед яскравого успіху, забезпеченого життя та улюблених справ з’являються перші нотки втоми. Олександр Довженко пише С. Ейзенштейну і Г. Александрову: «У меня устало сердце, друзья… Я уже не хожу так быстро, как когда-то… И совершенно перестал смеяться». Докладно розібравшись у технічних тонкощах звукового кіно, Довженко написав: «Для того, аби догнать, перегнать і соскочити на тоновий фільм, я почну наново вимотувати з себе жили і рвать на собі м’ясо років зо три…»

Після повернення до СРСР Олександр Довженко обмірковує, з чого почати і як працювати у звуковому кіно. У 1931 році режисер береться за створення фільму «Іван».

У той час тема будівництва Дніпрельстану привертала увагу літераторів, театральних діячів, живописців. Звернувся до неї й Довженко. Його зацікавив образ «маленької» людини на «великому фоні». Протягом двадцяти днів він пише сценарій нового фільму – «Іван». Як і в «Землі», митець звертається до гострої проблеми: індустріалізація країни породжувала нові конфлікти, виникли нові соціальні відносини, утверджувались нові морально-етичні принципи, формувалась нова свідомість, психологія, докорінно перетворювалися місто й село. Це цікавило й хвилювало митця – саме це він хотів показати у фільмі.

Повідомлення про завершення роботи над фільмом «Іван» з’явилося в газеті «Вісті ВУФКУ» вже навесні 1932 року. В інтерв’ю, яке Олександр Довженко дав після закінчення зйомок, режисер сказав: «Фільм про так звані маленькі речі, про деталі на тлі великого, про звичайних маленьких людей, про героїв наступу, про невдачників наступу, про технічно досконалих бійців і про молодих бійців, що роблять свої перші кроки, про велетенську технічну школу, про нечуваний виш, де набирались вищої кваліфікації тисячі парубків і дівчат під керівництвом старих більшовиків та більшовиків молодих, старих майстрів і молодих майстрів – Дніпрельстан». Фільм зазнав великої критики. Довженка звинувачували в скупості образів, зайвій ускладненості, переключенні сюжетних планів, нарочитій послабленості фабульних вузлів… А от В. Пудовкін оголосив себе беззастережним прихильником фільму. Думки й погляди сильно різнилися, але на сьогоднішній час закріпилася думка, що все ж таки перший звуковий фільм Олександра Довженка не став значним художнім досягненням. Як завжди, критика боляче била по авторові, але під час чергового виступу Олександр Петрович зірвав оплески аудиторії, сказавши, що радіє критиці, бо це означає, що його найдосконаліший фільм ще попереду. Говорячи про своє мистецтво, Довженко зазначав: «Мої фільми схожі на яблуні – добре потрусив – набрав п’ятсот штук яблук, погано – впало штук десять», а також уточнював: «Я іноді, зрісшись з якоюсь думкою, коли вона мені здається надзвичайно простою і зрозумілою, роблю її в трьох кадрах і думаю, що це зрозуміло для кожного». Ці слова, мабуть, можна сприймати тільки як пояснення, чому дехто не зрозумів чогось у фільмах Довженка.