Читать «Олександр Довженко» онлайн - страница 15

Однак не лише успіх нової кінострічки так надихав режисера, розквітав і міцнішав його зв’язок з коханою жінкою. Натурні зйомки «Арсеналу» проходили в Києві, а таємний роман Довженка з Солнцевою був у розпалі. Юлія Іполитівна згадувала: «Коли Довженко почав знімати «Арсенал», поїздки його в Київ стали обов’язковими. А потім я й сама поїхала в Київ. Тоді Олександр Петрович почав з’являтися там набагато частіше. Іноді він їхав з Одеси таємно». Вона зустрічала його на київському вокзалі. Це був старий одноповерховий дерев’яний барак без зручностей. Закохані сідали на брудний вокзальний ослін, Довженко цілував їй руки й дивився захопленими очима. Потім вони їхали на бульвар Шевченка й усамітнювалися в номері готелю «Палас». «Його асистенти й помічники, – розповідала Солнцева, – спочатку довго не могли здогадатися, куди це зникає Довженко по неділях. Але потім зрозуміли, що в Київ. І одного разу прийшли ранком всією трупою зустріти його на вокзалі. Так Довженко був викритий». Їхній зв’язок перестав бути таємницею.

Юлія чи «Юлька»?

Постаті поруч із геніями завжди суперечливі й викликають неоднозначне ставлення. Такою нерозгаданою залишилася й Юлія Іполитівна Солнцева – дружина Олександра Довженка. Прихильники стверджують, що жінка пожертвувала власною акторською кар’єрою, бо, ставши дружиною знаменитості, забула про власні амбіції й мрії, перестала зніматися, ніколи не скористалася тим, що її чоловік – режисер. А вона була молода, гарна, талановита, але все це було покладено на олтар чоловікового таланту. Скептики на це зауважують, що Солнцева була не характерною актрисою, а лише мала прекрасні зовнішні дані, й сама добре усвідомлювала брак таланту. Саме тому вона й відмовилася їхати в Голлівуд, саме тому й закінчила акторську кар’єру, ставши помічницею чоловікові. Існує також версія, що Юлія Солнцева була агентом КДБ, працювала під ім’ям «Юлька», і до Голлівуду її просто не пустили, примусивши зачарувати Довженка і все життя стежити за чоловіком, доносити на нього. Бо звідки ж у цій установі могли з’явитися відомості про те, що Олександр Петрович уві сні розмовляє українською мовою? Як усі листи Довженка, написані під час війни й адресовані особисто дружині, опинилися в архівах КДБ? Чому Солнцева наклала табу на архіви Довженка до 2009 року? І звідки Лаврентій Берія знав, що Олександр Довженко завжди дарує дружині лише білі троянди? Останнє запитання виникло після оприлюднення цікавої історії (а може, легенди) з життя подружжя. У 1943 році, коли Довженко був на фронті, не знаючи, де він перебуває і чи живий взагалі, Юлія Іполитівна ризикнула піти на прийом до Берії: тільки він міг розшукати Олександра Петровича. Лаврентій Павлович, як оповідає легенда, у відповідь зробив їй недвозначну пропозицію. Лякаючись того, що робить, жінка відмовила йому. Коли роздратований Берія вийшов за двері, Юлія приготувалася до найгіршого. Однак Берія повернувся… з букетом білих троянд і двома коробками провізії, які Солнцева потім передала фронтовим операторам. А через добу вона побачила чоловіка – замученого, худого, обірваного, але живого! Багато питань навколо постаті Юлії Солнцевої виникло останнім часом. Навіть деякі люди з тих, які вірять у прекрасну історію кохання Довженка й Солнцевої, розгубилися й, більше того, прийняли версію її співпраці з КДБ, знайшовши виправдання: саме ця діяльність дружини рятувала Довженкові життя. Але чи могла б жінка, яку примусили вийти заміж, після смерті свого чоловіка екранізувати його нереалізовані сценарії, створити музей у рідній Довженку Сосниці, добитися присвоєння його імені Київській кіностудії та вулиці, відкриття меморіальних дощок у Москві й Києві, видання повного зібрання творів, заснування Золотої медалі імені О. Довженка?.. Чи стала б вона хвилюватися про висунення «Поеми про море» на здобуття Ленінської премії? Чи зверталася б вона в 1956 році до української влади з проханням поховати чоловіка в Києві (на яке, до речі, ніхто не відповів)? Кажуть, що за тридцять три роки, на які Юлія Солнцева пережила Олександра Довженка, вона зробила для його пам’яті й слави більше, ніж сам Довженко за роки своєї роботи в кіно.