Читать «Мазепа. Людина. Політик. Легенда.» онлайн - страница 228
Денис Владимирович Журавлев
Гравірований портрет Івана Мазепи (у лицарських обладунках, з вусами та невеличкою борідкою) роботи Мартіна Бернінггрота, вміщений в німецькому часописі «Die Europaishe Fama» в 1706 році, докладно дослідив сучасний український дослідник Т. Мацьків. На його думку, цей дещо узагальнений портрет «державного діяча» все ж можна вважати аутентичним, бо він створений за життя Мазепи (цікаво, що думав сам гетьман про своє зображення в німецькій пресі, адже ця преса до Батурина потрапляла регулярно) і багатьма рисами (окрім борідки) схожий на два інші найбільш аутентичні зображення.
Ними є портрет роботи невідомого майстра початку XVIII століття, що зберігається в шведській художній галереї замку Гріпсгольм, та фреска з вівтарної частини Успенського собору Києво-Печерської лаври (сама фреска загинула, але залишилися кілька мальованих копій зображення). Зображення належать до різних жанрів – відповідно парадного та «ктиторського» (Мазепа був будівничим і «ктитором» Успенського собору) портрета. Гордовито-впевнений вираз обличчя Івана Мазепи на шведському і підкреслено-побожний – на українському не в змозі приховати спільні риси обох – коротко стрижене волосся, досить довгі сиві вуса, що звисають донизу, доволі виразні очі. Зважаючи на те, що шведи не встигли побувати в 1708 – 1709 роках в Києво-Печерській лаврі, очевидно, обидва портрети писалися з однієї людини.
Наведемо також кілька словесних описів зовнішності гетьмана, зроблених людьми, що особисто з ним спілкувалися.
«Принц Мазепа вже поважного віку. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, вершник з нього знаменитий»
(Жан де Балюз, 1704 рік).
«Мазепа своєю особою не звертав на себе уваги, тілом худорлявий, невисокого зросту, на голові мав багато польських кучерів»
(капелан полковника шведської служби принца Макса-Емануїла Вюртемберзького Йоган Барділі, осінь 1708 року).
«Мазепа у віці 64-х років, середнього зросту і дуже стрункий, із суворим поглядом, носить вуса на польську моду, приємної вдачі й дуже захоплює своїми жестами. Говорить із гідністю і завжди до речі; високо освічений, розмовляє латинською мовою дуже добре»
(хроніст Карла XII Густав Адлерфельт, осінь 1708 року).
«Мазепа був негарний на обличчя і виглядав приблизно так, як малюють у римській історії великого Манлія. Але наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елегантність»
