Читать «100 чарівних казок світу» онлайн - страница 303

Так і сталося, як лисун сказав, та ще й порадив королевичу в тій криниці відсвіжитися. А криниця, певна річ, та й мала накривку. Отак і втрапив королевич у пастку. А лихий попутник його, сидячи верхи на закритій накривці, зловтішається з того:

– Ось я тебе й спіймав, не дарма ти мене стерігся! Ну ж бо, зізнавайся тепер, хто ти такий, куди їдеш, бо згною тебе тут.

Розповів йому все королевич щиросердно, а далі звелів той негідник парубкові з ним місцями помінятися та ще й заприсягтися у вірності й нікому про те не розповідати. Одібрав лисун королівську грамоту, зброю королевича собі привласнив, а далі каже йому:

– Відтепер ти Білий Арап, мій слуга!

Сіли вони на коней – кожен на свого – і разом до Зелен-царя поїхали: попереду лисий «пан», позаду його «слуга».

Як приїхали, лисун зараз же до палацу Зелен-царя прийшов, грамоту подав – за нею дядько визнав у ньому племінника, зустрів його, мов дорогого гостя. А Білого Арапа пан на стайню одіслав, стусанами підганяючи.

За обідньою трапезою Зелен-цар пригостив «племінника» дивним салатом, розповівши, що такий росте лише у ведмежому саду, з якого ніхто, крім його лісника, ще живим не повернувся.

Послухав лисий лиходій, а далі й зметикував, що добре було б Білого Арапа позбутися. Каже цареві:

– Не я буду, коли мій слуга не нарве цього салату!

А далі, не слухаючи заперечень, покликав до себе Білого Арапа і наказав:

– Ану ходи зараз же до ведмежого саду і без такого ось салату не повертайся.

Засмутився Білий Арап, почимчикував до стайні, обійняв свого вірного коня й усе йому розповів.

– Ет, пане, – каже кінь, – замість горювати, схоплюйся скоріше та звірся на мене – я сам виберу, куди їхати.

Сказав кінь і полетів вихором до казкового острова посеред моря, а там спинився біля одинокої хатини, порослої мохом.

На порозі хати вже чекала на Білого Арапа жінка, у якій він ураз упізнав ту бабу, що їй колись милостиню дав, а вона тоді допомогла йому вибрати коня. А була це сама свята Думініка. Вона вже знала, яке лихо привело до неї королевича.

Влила вона сонного зілля в колодязь, що у ведмежому саду стояв, і заснув страшний звір сном невинного ягняти, а свята Думініка покликала Білого Арапа і наказала йому:

– Ну ж бо, вдягни тепер ту ведмедячу шкуру, що її тобі батько дав, і йди по салат. Не бійся звіра, він спокійний, а коли нападатиме – кинь йому ведмедячу шкуру і чимдуж утікай сюди до мене.

Послухав її Білий Арап, зробив усе так, як стара казала: заліз у сад і стільки того салату нарвав, що заледве підняти міг, а тут, як на ту причину, прокинувся ведмідь та й двигнув за королевичем, на п'яти йому вже наступає. Скинув тоді Білий Арап із себе ведмедячу шкуру та тільки його й бачили.

Повернувся він до двору Зелен-царя, оддав лисому салат.

Цар із доньками тільки руками розвели, зчудовані, та в Зелен-царя було ще чимало дивинок різних, серед яких – самоцвіти казкові. А дістати їх можна було в оленячому лісі. Звір їх стеріг: сам весь камінням коштовним цяцькований, а в лобі самоцвіт такий, що мов зоря сяє. Не придумали ще зброї такої, щоб здолати його.