Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 99

Не довелося телефонувати Уляні – вона подзвонила перша.

– Ну що? Нагулялася? – І, не дожидаючи відповіді, промовила: – Луї нас кличе, чекає на нас. Де ти? Набережна Орсе! – засміялася. – Вона довга. Де саме?…

Будиночок Уляни та Луї – під старою черепицею, зі своїм садком, за кілька кілометрів від Парижа – видавався ілюстрацією до казок Шар ля Перо.

– Головне, щоб не до «Синьої бороди», – усміхнено погодилася Уляна, проминаючи ворота.

Скляні двері аж до підлоги й теплий хол за прозорим склом. Будиночок наповнений давніми речами, темними меблями та безліччю порцелянових, скляних і мідних дрібничок: песиків, пташок, пляшечок, ляльок та інших абищиць. Гравюри на стінах, дві полички з різними глеками на вино та два ящики волоських горіхів перед каміном у вітальні. На столі запалені свічки, їхні язички відбиваються в двох карафках з грубого білого скла – з червоним та рожевим вином.

Смачно пахне смаженим м’ясом із чебрецем, Галя на запах визначає улюблену приправу. Вона теж додає чебрець до м’яса.

Луї обійняв її, наче давню приятельку розцілував в обидві щоки, хоч вони бачилися перед тим тільки раз. Гомінкий та енергійний, як Уляна, Луї випромінює задоволення життям, своєю оселею і своєю дружиною. Вони обидва схожі темпераментами на італійців, дарма що він француз, а вона українка.

– Бордо й бургундське – найкращі вина у світі!

Луї пропонує два вина на вибір, перелічуючи принади кожного. Галя не дуже розбирається в назвах вин, але в смаках – так. Він з Бургундії, пригадує Галя і, на неприховану радість господаря, обирає бургундське.

Луї має пивницю в підвалі. Він навіть підхопився, демонструючи готовність негайно показати її гості. Уляна стримує його: потім – спочатку вечеря, цілий день не їли. Галя згадує про «Зубрівку», чоловік Магди, їхньої спільної однокурсниці, каже, теж має комору, де зберігає вино.

– Власник винарні? – з розумінням похитує головою Луї.

– Ні, майстер-різьбяр, а вино робить, щоб пригощати друзів.

Луї вина тільки купує, він цінувальник. Придбав, поклав на схов до пивниці, веде спеціальну книгу вин: ретельно записує, яке вино й коли купив і навіть коли і з ким випив. На столі – кілька різновидів пахучого сиру… І хліб. Запашний свіжий хліб, без нього в цьому домі за стіл не сідають.

За ароматною печенею, смачним хлібом і терпким вином гомонять про Пінзеля, Лувр, вина, погоду і про те, що обов’язковий елемент у гардеробі французів – це, безперечно, шалики.

– Невипадково! – наголошує Луї. – Тут вологий клімат, і тому найчастіше болить саме горло. От його й захищають, обернувши потребу на стиль.

Він говорить і говорить.

– У горили горло заболіло, бо горила багато говорила! – сміється Уляна.

– Що? – не розуміє Луї. – Надто швидко, я не зрозумів.

– Це українська скоромовка! – сміється Уляна. – Іди сюди! – кличе Галю.

Висуває зі старовинної шафи три глибокі шухляди, заповнені шаликами та хустками. Вихоплює, наче фокусник, одну, другу, третю – вибирай, яка подобається. І Магді вибирай. Це ж найпростіший та ефектний аксесуар. Шалик на шию – і миттю робишся інша.