Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 96

Галя зупинилася, вона й так замість кількох слів дала вельми розлогу відповідь. Але репортерка не вимикала диктофона. І Галя, вислухавши запитання, повела далі:

– Чи розуміємо ми в Україні цінність цих робіт у грошовому обчисленні? Розповім одну історію. Коли відкрився музей Пінзеля на Митній площі, Борис Возницький згадував розмову з представником ЮНЕСКО – той мав досвід мистецьких аукціонів у Лондоні. «Яку ціну, на вашу думку, має ця фігура?» – поцікавився знавець у директора галереї. «Двісті тисяч доларів», – навмання відповів Возницький. Експерт усміхнувся й пояснив свою цікавість: «Я хотів почути конкретну цифру прагнув пересвідчитися, чи знають музейники справжню вартість цих скульптур. За ту фігуру, з якої ви свого часу пилку витягли, в Лондоні можна було б починати торги від восьми мільйонів доларів, а отримати й усі дванадцять мільйонів…»

Французький мистецтвознавець на ім’я Гілем, з яким Галя вмовилася зустрітися, прийшов хвилина в хвилину. Енергійний чоловік із червоним шаликом на шиї, він емоційно говорив, а разом з ним говорили і його промовисті руки. Уляна заледве встигала перекладати. Французи зачаровані Пінзелем, цей майстер дивує своєю самобутністю, бо східноєвропейське бароко для Франції – абсолютна новина, якою захоплюються глядачі. Фігури освітлені подвійним денним світлом – він показав на вікно, біля якого вони стояли, і на друге вікно, що виходило в інше подвір’я. Його руки весь час рухалися.

З висоти другого поверху було видно, як день помітно набирає обертів. Біля скляної піраміди-входу до Лувру зростав потік туристів, щораз більше відвідувачів проминали їхню трійцю, що стояла біля вікна в залі, дехто вже вдруге обхóдив експозицію, а то й утретє. Пара скандинавів, худорлявих та високих, у дуже поважному віці – обом було, певно, за вісімдесят, – знову пройшли неподалік, тримаючися за руки, зупинилися біля маленьких білих ангеликів та хлопчиків-путти, піднятих мало не до стелі. Дівчина з зеленим волоссям (мабуть, із якогось мистецького навчального закладу, судячи з вигадливого одягу й екстравагантних зачісок усього гурту студентів) затрималась очима на Галиному кардигані-жупанчику. Її допитливий погляд треба буде повторити, розповідаючи вдома Ірині про цей епізод.

Профіль Яна – як його? – Кумпи! Він уважно придивлявся до лівої руки Франциска Борджіа, тоді обійшов увесь подіум з цією та іншими скульптурами, не звертаючи уваги на відвідувачів. Це був, без сумніву, Кумпа. Галя навіть голову повернула за цим чоловіком і загубила його серед відвідувачів. Як і кожен із учасників показу Ірининої колекції, він отримав за роботу мінімальну платню. Там усі працювали не так за гроші, як за цікавість і можливість спробувати себе в новому амплуа. І от тепер цей чоловік, що мав сякий-такий бізнес і називав себе демонстратором одягу, розгулював Лувром у дорогих черевиках з тонкої шкіри і в не менш дорогому пальті… Галю він не побачив, а вона його не гукнула, бо тримала в руках мобілку з увімкнутим диктофоном, записуючи розмову з мсьє Гілемом. Близько дванадцятої години, люб’язно попрощавшись з новими знайомими та коротко поспілкувавшися з кількома відвідувачами – тільки один з них був парижанин, решта – туристи з інших країн, переважно китайці та німці, – Галя запропонувала Уляні розійтися, а зустрітися надвечір.