Читать «Інші пів’яблука» онлайн - страница 71

Без Валерія Вікторовича композиція з восьми живих фігур, що її ретельно витворила дизайнерка, позбулася б змісту, вкладеного в ту вісімку – в той «знак нескінченності». На обличчі Валерія Вікторовича, в його очах, у поставі голови, у його гачкуватих пальцях таїлися самі двозначності, нуртували глибинні бентежні таємниці. А тепер, після того як він зник і знову з’явився, вони зробилися ще помітніші. Того ж дня Ірина надумала зробити те, на що не наважувалася до останньої миті. Вона дуже довго роздумувала, навіть зі своїми подругами радилася.

– Уявіть, – міркувала вголос, – виходить на подіум хлопець у шароварах…

Товаришки, заледве почувши це, несхвально загули. Луїза навіть зібрала пальці в кулак і відстовбурчила великий палець донизу. Мовляв, ні! Тільки не це!

– Та послухайте! – зупинила їх Ірина. – Що за реакція?

Товаришки їй у відповідь:

– Банальщина!.. Заяложено до дірок!.. Несмак і перебір! Що спільного між Пінзелем і червоними шароварами?…

– По-перше, не червоними, а золотими, – ще більше здивувала вона їх. – По-друге, між Пінзелем і шароварами є зв’язок, і то безпосередній.

На давніх фото бучацької ратуші добре видно фігуру козака – сидить на аттику, закинувши ногу, наче на призьбі, склавши руки на боці – долоня на долоні. З одягу – лише шаровари. І філософський погляд удалечінь – туди, де тільки він бачить Дике поле. Неподалік вирують пристрасті: сичить у підземних водах Лернейська гідра, Давид перемагає Голіафа, Самсон учепився в пащу лева – напруження та боротьба. І лише спокійний козарлюга у священному неробстві мружиться на осонні, збиває всіх з пантелику своєю незворушністю; він сам-один, йому не треба ворога. Він ворог сам собі, він сам собі Давид і Голіаф, Самсон і лев, Лернейська гідра і Геракл…

Якби не вціліли ті старі світлини бучацької ратуші, то, може, Ірина й не повірила б, що можна так несподівано й іронічно, сміливо й безоглядно поєднати міфи та реальність, біблійних і давньогрецьких героїв із героями козаччини та слов’янської міфології. Для таких крутих замісів потрібні руки Пінзеля, його дужі працьовиті м’язи, здорове ігнорування поверхової чужої думки, байдужість і зневага до стереотипів.

І сталося так, що вночі перед самісіньким показом в Ірининій майстерні пошили золоті козацькі шаровари. Всупереч усім порадам.

Обабіч широкої килимової доріжки, що cполучала зали, стояли крісла – по три ряди з кожного боку, – утворивши між собою простір для дефілювання. Подіум для колекції «Пінзель. Святе і грішне».

Власниця галереї перед початком імпрези помітно хвилювалася – метушилась, покусуючи нижню губу Інна згадала про паперові серветки до шампанського, а тоді – про галерейні буклети, що мають лежати на столику при вході. А згодом завважила, що квіти поставлені не там і не так. Розпорядилася трохи пересунути крайні крісла: вони мали стояти на п’ять сантиметрів далі від кожного з проходів. Подзенькувала браслетами, перемовляючися зі світлозвукооператором. Очі її гарячково сяяли на розпашілому обличчі.