Читать «Одинадцять хвилин» онлайн - страница 14

Вони вечеряли, майже не розмовляючи, усмішка тут, усмішка там, Марія так до пуття й не зрозуміла, що таке «енергія» — а швейцарець уже показував їй альбом із написами мовою, якої вона не розуміла; фотографії жінок у бікіні (безперечно, кращих і сміливіших, аніж той, який вона вдягала сьогодні), вирізки з журналів, брошури з крикливими написами й малюнками, де вона зрозуміла лише одне слово «Brazil», написане неправильно (хіба ж не навчали її в школі, що це слово пишеться з «s»?). Вона пила багато, з певним страхом чекаючи, коли швейцарець зробить їй певну пропозицію (зрештою, хоча вона ніколи не робила цього у своєму житті, ніхто не зміг би так просто відмовитися від трьохсот доларів, а коли ти трохи вип’єш, усе стає значно простішим, а надто якщо нікого з твого рідного міста немає близько). Але швейцарець поводився як кабальєро, навіть відсовував або підсовував стільця, коли вона вставала або сідала. Зрештою вона сказала, що стомилася, й призначила зустріч завтра на пляжі (подивившись на годинника, показавши час, зобразивши рухом руки хвилі на морі, сказавши «завтра» дуже повільно).

Він, здавалося, був задоволений і також подивився на свого годинника (мабуть, швейцарського) — певно, щоб звірити час.

Марія не відразу змогла заснути. Їй приснилося, що все це сон. Прокинулась і побачила, що ні, не сон; на спинці стільця в її скромному номері висіла сукня, на підлозі стояли чудові туфлі, а завтра на пляжі на неї чекала нова зустріч.

Рядки зі щоденника Марії, написані в той день, коли вона познайомилась із швейцарцем:

Усе говорить мені, що я готова прийняти рішення помилкове, але помилки — це спосіб діяти. А ного хотів би від мене світ? Щоб я ніколи не йшла на ризик? Щоб повернулася туди, звідки приїхала, не знайшовши в собі мужності сказати «так» вимогам життя?

Я вже вчинила не так, як було треба, у свої одинадцять років, коли один хлопчина підійшов до мене й попросив олівця; відтоді я зрозуміла, що іншої нагоди можна й не дочекатися й ліпше прийняти ту, яку тобі в даний момент пропонує світ. Звичайно ж, таке рішення пов'язане з ризиком, але хіба він буде більшим, аніж ризик нещасливого випадку з автобусом, яким я їхала сюди дві доби? Якщо я повинна зберігати вірність комусь або чомусь, то насамперед я повинна зберігати вірність самій собі. Якщо я хочу знайти справжнє кохання, то спершу маю стомитись від тих пересічних кохань, які мені зустрічалися. Той невеличкий життєвий досвід, якого я набула, навчив мене, що ніхто не владарює ні над чим, усе — ілюзія, і ця істина стосується як добра матеріального, так і добра духовного. Той, хто уже втратив щось таке, що вважав навіки своїм (а зі мною таке було не раз), зрештою доходить висновку, що ніщо йому не належить.

А якщо ніщо мені не належить, то тим більше я не повинна марнувати свій час, дбаючи про те, що мені не належить; ліпше я житиму так, ніби сьогодні — це перший (або останній) день у моєму житті.