Читать «Ерагон. Найстарший» онлайн - страница 297

Тим часом Ерагон відчув зміни, що сталися внизу, на Палаючій рівнині. Чаклунам з Ду Врангр Гата тепер протистояли два могутні маги з Імперії. Вони вже встигли вбити одного з чаклунів, що захищали варденів, і тепер невпинно рухались уперед. «Убивце Смерка! — раптом увірвалось в Ерагонову свідомість благання Тріанни. — Допоможи нам! Ми не можемо їх зупинити. Вони знищать варденів!»

— Усе, пора завершувати, — процідив Ерагон крізь зуби.

Дочекавшись, поки червоний дракон не опиниться під Сапфірою, він загукав до неї, не довіряючи вже контрольованій кимось свідомості:

— Зловиш мене!

Двома ударами меча він розрубав ремені, якими був прикріплений до сідла, й стрибнув зі спини дракона.

Шалений порив вітру миттю зірвав з юнака шолом і закрутив його в несамовитому леті. Відв'язавши щита, Ерагон широко розставив руки й ноги, як його вчив Оромис, і спробував сповільнити падіння й зорієнтуватись, де перебуває ворог. Вершник, що був унизу, здається, розгадав його наміри, але було вже запізно. Пролітаючи повз червоного дракона, юнак щосили рубонув мечем, відчувши, як лезо вп'ялося в тіло ворога. Той розлючено заревів від болю.

Від удару Ерагон закрутився в повітрі на всі боки, але зумів вирівняти свій політ і тепер невблаганно наближався до землі. Зрозуміло, він міг би зупинитись, вимовивши закляття, але це б остаточно його знесилило. «Ну ж бо, Сапфіро, де ти?» — гукнув юнак, роззираючись на всі боки.

Дракон з'явився зовсім несподівано — склавши крила, він стрімко підлетів під Ерагона й почав пригальмовувати, щоб той устиг спланерувати прямісінько в сідло.

«Більше ніколи так не роби», — різко мовила Сапфіра.

«Але ж у нас вийшло!» — задоволено вигукнув юнак, позираючи на закривавлений меч.

Утім, радіти було зарано. Тепер Сапфіра опинилась під червоним драконом, що продовжував атакувати згори, женучи її вниз. Усі спроби змінити напрямок польоту були марні. Дракони просто падали, час від часу кусаючи одне одного й дряпаючи пазурами.

«Гаразд, Сапфіро, сідай, — відчайдушно загукав Ерагон. — Я битимусь із ним на землі».

Не заперечуючи, геть скривавлений дракон спустився на берег річки. Ерагон, зістрибнувши на галявину, тупнув ногою, перевіряючи, чи не слизько буде пересуватись. За мить ворожий дракон промайнув у них над головами й приземлився на іншому кінці галявини. Він піджав поранену задню лапу й увесь аж тремтів від утоми.

Ворог неквапом зіскочив з дракона й почав оглядати його рану. Ерагон знав, що власник пораненої істоти відчуває зараз той самий біль, що й його вірний друг. Пробелькотівши якесь закляття, супротивник швидко загоїв рану й нарешті зиркнув на юнака.

«Як йому вдалося зробити це так швидко?» — аж здригнувся Ерагон, сподіваючись, що перед ним не Галбаторікс, дракон якого був чорний.