Читать «Дух Росії» онлайн - страница 65

Пізніше він шкодував, що не використав нагоди. Про це відомо з мемуарів його ад'ютанта Коланкорта, з яким він взимку 1812 року проїхав разом у санях цілий довгий шлях від Москви до Парижу. Він також виявив зацікавлення українською "Енеїдою" Котляревського і звелів своєму придворному історикові Лезюеру написати історію українських і донських козаків, вірогідно, як про той елемент, що в історії завжди чинив спротив московітській імперії. Проте було надто пізно.

Отож бачимо, що навіть у цій великій кампанії Захід побоювався взятися за ту зброю, яку Москва постійно використовувала проти нього – давніше як агітацію проти козацької старшини в Україні, проти дворянства в Польщі, проти турецьких "беїв" на Балканах і сьогодні скрізь проти "буржуазії" та "фашистів". Проте головне полягало в тому, що Захід залишив поза увагою національний момент, набагато більше диференційований національний склад величезної російської імперії, національні лінії поділу, в які можна було б найлегше увігнати клин задля її розколу. Так це було тоді, точно так само це відбувається тепер. Немає жодних стратегічних причин, у невдачі походів на Росію винна тільки політика.

У Кримській війні (після російської експропріації Румунії. – Д. Д.) європейську політику очолювали – на щастя Європи і людства – далекоглядні державні діячі. Велика Британія разом із Туреччиною, з Францією Наполеона ІІІ і Сардинією організувала антиросійську коаліцію. Ця коаліція прогнала росіян із Румунії і загалом із Балкан, розбила армії царя в Криму, завоювала Севастополь, потопила російський флот і довела до смерті Миколу І, а, крім того, змусила нового царя просити миру на ганебних для нього умовах: Росії заборонялося володіти воєнним флотом і укріпленнями в районі Чорного моря. Отож там, де політика перебувала на належній висоті свого завдання, успішними були й спроби придушення Росії. Щоправда, це був лишень напівуспіх, проте знову ж таки його спричинила політика. Західні союзники безперервно квапили Австро-Угорщину до вступу до їхньої коаліції. Тоді Габсбурзька монархія була – ще перед тим, як Прусія звершила об'єднання Німеччини, – найсильнішою воєнною державою в Європі (за винятком Франції. – Д. Д.). Її участь у війні могла б завдати Росії значного клопоту і похитнути її імперське становище цілком в інший спосіб.