Читать «Дух Росії» онлайн - страница 44

Неясна і хаотична ментальність росіянина віддзеркалюється також у його обличчі. "В росіянина немає обличчя", вважав Чаадаєв, а Гончаров змальовує обличчя свого героя Обломова так: "Він був чоловіком тридцяти двох – тридцяти трьох років, середнього зросту, приємної зовнішності, з темно-сірими очима, проте з відсутністю будь-якої визначеної ідеї, відсутністю сконцентрованості в рисах свого обличчя". Таким виглядає обличчя Обломова, а також обличчя майже кожного росіянина, який не знає, що добре, а що зле, який ще не відокремився від обожнюваної ним "колективної морди"… Держава, сільська громада, батьківщина, церква – всюди в Росії попереду субстанція етично і фізично поневоленої окремої людини, що не дозволяє їй ні вільно рухатися, ні вільно думати.

Фатальні наслідки такої організації суспільства, як і менталітет окремої людини можна було спостерігати впродовж останніх десятиліть. Неспроможність захистити свої права виявилася в ганебному падінні панівних класів від удару більшовизму і в пасивності селянства. Неспроможність бути активно чинними у формуванні колективної волі показала себе в 1917 році в ганебному розпаді російського воєнного фронту, що його відновити зміг лише більшовицький батіг. Ось що вражає найбільше: той колективний розум, що не допускає ані уточнення, ані відокремлення, той Геґелів "тільки розум", що формує підґрунтя російського соціального організму та його інституцій і який настільки відрізняється від "інтелекту", на який опирається вся структура Європи, – той "тільки розум" свідомо обирається росіянами найвищим регулятором їхнього соціального життя. Вже з наведеного можна бачити, наскільки колективне ціле, "воля народу", "одностайність" прославлялися російськими мислителями і політиками, слов'янофілами аж до так званих західноєвропейців. Докладніші студії над теоретиком більшовизму Леніним привели б нас до аналогічних висновків. Той самий дух відчувається також у російській філософії, наскільки це можна говорити про таку філософію в європейському сенсі слова. Найприкметніша ознака всіх без винятку російських філософів полягає в тому, що вони не передали нащадкам жодної системи. Ні В. Соловйов, ні С. Трубєцкой, ні Кіреєвський не залишили жодної системи; проте в усіх їхніх творах наскрізь тягнеться, навіть якщо й безсистемно, червона нитка обожнювання саме такої "внутрішньої істини", що, на їхню думку, втілена як в общині, так і в цараті, й інших чудових інституціях геніального російського народу.