Читать «Дух Росії» онлайн - страница 31

Читаючи історію Європи, ми читаємо історію її народів. Коли ми читаємо історію Росії, то не побачимо нічого, окрім темної маси, яка, сліпо підкорившись своїм вождям, рухається то в цьому, то в тому напрямку. Там творилася історія класів, партій, націй і окремих великих людей, історія суспільства, тут її пише держава – уряд, який заковує в кайдани як класи, так і окремих людей і навіть суспільство. Ця остання риса (і цим ми наближаємося до суті європейсько-російського антагонізму. – Д. Д.) формує характерну прикмету всіх без винятку примітивних спільнот, зокрема і російської.

У примітивних спільнотах відокремлення "я" від "ми", однієї людини від маси, індивідуума від субстанції ще не завершилося. Одинак не живе своїми думками, а лише колективним розумом мас. Принципи моралі, права, релігії, політики відчуваються не як принципи власного "я" ("сумління". – Д. Д.), а як незбагненні за їхньою суттю постанови згори. Відповідно до цього в такій спільноті взаємини між окремими людьми чи їхніми групами і всіма загалом формуються своєрідно. Десь інде ці взаємини нормуються правом – імперативно-атрибутивними розпорядженнями, тобто такими, коли обов'язок одного фіксується свідомістю іншого як право цього останнього (наприклад, обов'язок відшкодувати борг. – Д. Д.). У примітивних спільнотах взаємовідносини між "я" і "ми" нормуються постановами однобокого, "етично" суто "імперативного" роду, тобто такими, за яких зобов'язання однієї сторони від іншої в жодному разі не уявляється як її (тобто цієї іншої сторони. – Д. Д.) право. Воно іншого роду, ніж у спільнотах з високо розвиненою правовою свідомістю. У примітивних спільнотах усі загалом лягають тягарем на окрему людину, немов всемогутнє божество, якого можна лише благати про милість, але в жодному разі від нього не можна вимагати свого права. Тут державні закони розуміються як норми моралі, а, навпаки, норми моралі сприймаються як державні закони. Тут, – пише Геґель – як норма моралі, так і норма права – закон, що керує окремою людиною немов зовнішня сила. Норми виконуються, проте тільки цілком показово, як правило, що накинене згори. Окрема людина підкоряється законам, проте не як та, що усвідомлює свою правоту, а лише як така, яка не знає, що чинить .

Відповідно до цього у спільнотах такого роду також цілком іншим є і засіб, яким здобувається колективне пізнання волі нації (в державі. – Д. Д.) чи загальної істини (у церкві. – Д. Д.). У розвинених спільнотах такий засіб – логіка і чітко визначена правова процедура. В Росії, як і в решти примітивних спільнот, відповідний засіб складається з нечіткого, інтуїтивного здогаду: принцип "одноголосності" на селянських громадських зборах ("мирской сход". – Д. Д.), в політиці – ідея безвільних зборів земських чинів ("земской собор". – Д. Д.), про яку ще в ХХ столітті дискутували в російській пресі, в релігії – примат наказу чи настрою володаря. Велика роль окремих людей чи їхніх вільних угруповань, почуття особистої гідності, власних прав і обов'язків, активність громадських організацій – це головні риси західної спільноти. Невпевненість і пасивність окремої людини, брак правового способу думок, цілковита відсутність незалежної моралі, яка тут заміняється наказами і ударами палиці, – це головні ознаки російської спільноти. Звідси – "selfgovernment" у найширшому сенсі на Заході і хаос або деспотизм – на Сході.