Читать «Амаркорд (Збірка)» онлайн - страница 515

Після першого насиченого дня у Ваймарі сідаю на лавку навпроти театру, де було прийняте історичне рішення про створення Ваймарської республіки, шукаю у торбі папірець із адресами. Не знаходжу. Передивившись увесь вміст сумки тричі, усвідомлюю, що, здається, забула папірець у Бад Наугаймі. Намагаюся пригадати, куди потрібно йти, але в голові застрягла тільки безглузда інформація про церкву та загс. Ні назви вулиці, ні номера будинку. Після півгодинних пошуків нарешті наважуюся запитати в якоїсь бабусі.

— А вам куди спочатку: до церкви чи до загсу, — посміхається вона.

Але дорогу показує. Ось вона, перевага маленьких містечок. Будинок я впізнаю. І знову радію.

Про те, що я так і не встигла побачити, особливо інтенсивно розмірковую під час прощальної прогулянки Ваймаром, поміж відвідинами Ґете і Шиллера, в роздумах, чи заходити ще у Баугауз. Роздуми перериває голос Юрка Прохаська, який приїхав до Ваймара на конференцію, а сьогодні увечері, як і я, їде до Берліна. Тільки його потяг відходить на дві години раніше. Конференція, на яку він поспішає у Берліні, ставить собі за мету знайти нове визначення Європи, позбавлене старих стереотипів сходу і заходу, історичних і географічних непорозумінь, хибних ототожнень Європи та Євроспільноти, які досі примушують декого сумніватися, скажімо, у тому, чи знаходиться у Європі Україна. Наша випадкова зустріч у Ваймарі, мабуть, символічна у контексті такої теми.

Спроба висновку

Намагання порівняти між собою провінційний Іммен-штадт із провінційним Байройтом було б так само приречене на поразку, як і спроба порівняти непровінційний Брауншвайґ із непровінційним Ґісеном, чи спроба знайти десять відмінностей будиночка Шиллера у Ваймарі від ґісенівського «Математикуму». Приємно те, що відмінності поміж окремими регіонами все ще існують. А окрім того існують подібності. Наприклад, у способі мислення.

Читаючи одного суботнього дня спершу Allgäuer Anzeіge, а потім Süddetsche Zeіtung, знаходжу у кожній із газет розлогі репортажі про повій. В одному випадку — матеріал про приховані камери, що спостерігали за повіями одного з мюнхенських борделів, в іншому — про спеціальні бараки для сексуальних послуг і соціальних працівників, що стежать за порядком у цих бараках у Кьольні. Як приховані камери, так і соціальні працівники повинні контролювати використання повіями презервативів. Можливо, це якась невідома мені традиція німецьких газет по суботах писати про повій, можливо, випадкове співпадіння, а можливо, — глибша ментальна спорідненість. Вартувало б, мабуть, замислитися і над тим, у який саме спосіб в різних місцевостях дбають про здоров’я повій і чи бараки гуманніші за приховані камери. Але я не ставила собі за мету досліджувати міжрегіональні відмінності. Хіба що на рівні кулінарному, тож можу запевнити, що тюрінзькі ковбаски смакують нічим не гірше за баварські, і навпаки.