Читать «Твоя дитинка» онлайн - страница 2

- О, я! Данке (О так! Дякую), - озвешся ти, вiдповiдаючи мiцними обiймами на її поцiлунки.

Ось i твоя кiмната.

«Вау!», - вiдзначиш подумки, а вголос захоплено промовиш:

- Вi шон! (Як гарно!), - розтягуючи слово «шьо-о-о-о-он» саме так, як це роблять нiмцi.

- О! Iх бiн фро, дас ду дiзес цiммер шо-о-о-о-н фiндест. (О! Це мене дуже радує, що тобi подобається). Вiр габен фюр дiх айнер компютер гекауфт. Ду вiрдс аух костенлосе iнтернет габен. (Ми купили для тебе комп'ютер. Також ти матимеш безплатний iнтернет).

- О! Данке! Дас iст зер вiхтiг фюр мiх! Зер-зер! (О, дякую! Це для мене дуже важливо! Дуже-дуже!)

А далi спокiйна родинна вечеря i розмова, яку ти не зрозумiєш.

«Оце, мабуть, i є - отой розрекламований мовний бар'єр», - подумаєш ти.

Намагатимешся про щось говорити з цiєю чарiвною жiнкою, але ти все одно не з ними. Ти десь, не знати де. Ти не зможеш себе знайти, як i не вмiтимеш мрiяти.

Що потрiбно для того, аби людина набула втрачену здатнiсть? Повернутися?

А чи хочеш ти цього?

Чи хочеш ти мрiяти?

3

Стоїть самотня маленька дiвчинка бiля малесенької рiчки, нi, бiля малесенького канальчика, i плаче. Тато казав, якщо хочеш купатися, потрiбно попросити маму, аби нагрiла воду в каструльцi, а потiм вилити її в канал. Бо ж осiнь i холодно…

А дiтям iнколи так хочеться купатися! Навiть якщо холодно. Навiть якщо осiнь. Бо дiтям байдуже, що холодно. А ще бiльше їм байдуже вiд осенi. Бо дiти вмiють мрiяти. Дiти живуть мрiями.

Iнколи дiтям буває важко. Але це тiльки тодi, коли вони комусь дуже сильно повiрять. I коли вони не кажуть мамi, для чого їм потрiбна тепла вода, а несуть її триста метрiв у двох маленьких горнятах аж до старого дуба. I ручки мерзнуть через вiтер. I стареньке пальтечко вже скинуто на пожухлу траву. А тато стоїть i смiється. Тато заливається смiхом.

Але його потрiбно любити. Бо тато - дорослий. Тато - поважний. Тато навчає. Тато може покарати. Може навiть побити. Адже вiн - ТАТО, i вже тiльки тому його варто любити бiльше за всiх. Принаймнi так каже вiн.

А ще вiн каже, що його потрiбно називати не татом, а татком. Але вiн також наставляв, що маму не потрiбно називати мамкою. З неї досить i мами. Вiн колись навiть повчав, що маму можна нiяк не називати, бо тiльки вiн для дiтей є справжньою мамою i татом. Особливо, коли мама допiзна на роботi. Ну i як не слухати батька?… Якщо вiн так каже… Якщо вiн так думає… Якщо вiн так вважає…

Авжеж, татку, ви правi. Правi тiльки тому, що на тридцять рокiв старшi вiд свого дитяти. Навiть, коли не розiбравшись нi в чому, караєте невинне створiння. Ви завжди правi, бо ви - ТАТО.

Поруч з ними на березi каналу стоять iншi люди i також смiються. А вона от повiрила, запалилася. Мрiяла вже кiлька днiв, як купатиметься. А що тут такого? Адже дитина - це сумiш вiри, надiї й любовi. Це зародок мрiї, яку конче потрiбно лелiяти. Бо якщо вiн не проросте, то згниє i, мов хробак, у дорослому вiцi, нищитиме вас iзсередини…

4

Вони сидiли в затишному старенькому барi. Вiн - вродливий, видний чоловiк з доглянутими руками та обличчям. З найпрекраснiшою на свiтi усмiшкою. З найпрекраснiшим на свiтi усiм. Принаймнi так вважала вона. Але усвiдомлення цього настало лише згодом. Правду кажуть: цiнуємо тiльки те, що втрачаємо…