Читать «Курва» онлайн - страница 9

Доходжу висновку, що архітектор, який розробив вертикальне планування, – патологічний женоненависник. Та це згодом, а зараз, продовжуючи гойдатися, раптом відчула, що якийсь чолов’яга (ні, неправда, не якийсь, а саме той, котрий роками неподалік від монумента продає засоби проти щурів, молі, тарганів) ззаду хапає мене за цицьки. І хоч пошкодженим, збовтаним мозком розумію, що він не залицяється, а намагається мене підняти, – пручаюся. Якби могла, то ще і вкусила б його, але не можу, бо нічого не бачу. У ту мить я, наче вовчиця, загнана в глухий кут, наїжачилася і покусала б увесь світ, кожного, хто простягнув би до мене руку. Не знаю, чи я гарчала, бо мову відняло: скаламучений мозок продукував слова, фрази, уривки думок, якісь цитати, а рот відмовлявся цей потік свідомості оприлюднити.

– Де мій тттееллллеефон? – перше, що вичавила із себе і розридалася.

Від безсилля. Як же то: я, в якої язик завжди підвішений, яку ще нікому не вдалося переговорити, – і не можу нічого сказати?! Не можу ні пожалітися на ті кляті кола, які гойдають і гойдають мою свідомість, аж здається – зараз виблюю; не можу вилаяти архітектора-женоненависника, бездарних чиновників, неуважну до людей країну, несправедливий світ; зрештою, не можу просто пожалітися, бо мені від удару в скроню відібрало мову. Можу тільки плакати. Гірко, голосно, відверто і неприховано чесно.

Від тієї відвертості всі роззяви, що зібралися були поруч, розступилися. Саме вона погнала їх геть. Кому цікавий твій щирий біль? От якби ти щось приховувала, то одразу б знайшлися люди, готові за будь-яку ціну цю таємницю з тебе вичавити. А так ну які секрети? У мене їх більше нема. Вони всі розлетілися врізнобіч, як розлетілося-розповзлося гаддя з ненароком розбитого яйця-райця в казці.

– Не хвилюйтесь. Усі ваші речі є. Я позбирала. Ви трохи отямтесь, і я вам усе поверну, – промовила чужа, незнайома мені пані.

Була трохи старшою від мене. Доглянута, все в гармонії: зачіска, манікюр, торба, вираз обличчя. Курва? О Господи, до чого тут це? Такій, як вона, можна довіритися, поруч із такими, як вона, спокійно і затишно. Ще мить – і я попросила б її вийти за мене заміж. Певно, вона б і тоді не розсміялася, а терпляче чекала, доки мої надміру струшені мізки вляжуться на своє місце…