Читать «Битi є. Книга 1: Макар» онлайн - страница 140

— Круто… Ну, тоді гра справді тільки починається.

Стиснув долоні в кулаки.

— Вов’! Подаруй бейсболку! На пам’ять…

Вова жбурнув бейсболку з кута через увесь хол до механіка.

— Лови!

Бейсболка не долетіла, впала посеред холу.

— Годі гратися. Приготуйтеся! — Ваня Корбут швидко йшов від прочинених дверей. Підняв бейсболку, кинув Макару, впав поряд.

— Зачекай! — Макар згадав про Марту. Вийняв із кишені пакет із компроматом, дав Вані. — Це треба під холодильник у кухоньці сховати.

Ваня кивнув, побіг з пакетом на кухоньку.

— Не ворушіться! — наказував на ходу.

— А давайте зробимо групове фото! — відчайдушно хоробро запропонував із кута Геракл. — Потім… Коли все скінчиться.

— Обов’язково, — прошепотів Макар і натягнув на голову бейсболку.

— О! Тепер наш терорист — викапаний Вовчик, — сказала Зіна.

Усе тільки починалося.

«Сігмівці» рвалися, як пси з ланцюгів, та їх відсунули менти: охолоньте! Треба було краще охороняти! Без вас управимося! «Альфівці» перевіряли набої, цивільні переполошилися: невже без штурму не обійдеться?.. Місто прокинулося. На вулицях з’явилися люди. Місце події оточили, щоби ніхто й на сто метрів не наблизився. Цікавим відповідали: антитерористичне навчання. Коли скінчиться? Усе тільки починалося.

Блідий розлючений Новаковський учепився в руку командира «Альфи», уперто дивився на захоплену будівлю.

— Тільки без фанатизму!

— Ярославе Михайловичу! Це падло на ваші переговори насрало, а ви… «без фанатизму»! Він мені за цю ніч… під цим кущем… по повній заплатить…

— Заручників збережи, мать твою… Хлопця пораненого до лікарні треба… — навіював Новаковський.

Підбіг переляканий Рудь — мобільний у руці тремтить.

— Вас…

— Алло! — крикнув Новаковський у трубку. — Макаров! Ти?

— Вхід вільний. Забирайте заручників, — почув голос білявого гада.

Не встиг і усвідомити почуте. Клац. Немає зв’язку.

— Що? Що? — Новаковського оточили офіцери.

Новаковський обернувся до захопленої будівлі: на слабкому вітрі рипіли прочинені двері парадного входу.

— Усе, — прошепотів. — Штурм відміняється. Ідіть, хлопці. Він віддає заручників…

Рівно о пів на сьому раптом усе стихло. Навіть відчинені двері фабрики хилиталися беззвучно. Тільки нахабні горобці не прислухалися до моменту, цвірінчали як навіжені. Люди навколо будівлі завмерли, як звірі перед нападом. Командир «Альфи» махнув рукою: вперед! Сіра маса стрімко, хижо, беззвучно полилася до фабрики. Новаковський застиг: усе, що міг… Усе!

«Альфівці» вже дісталися будівлі. Шарпонули двері, відскочили на крок, ніби ті двері зараз вибухнуть, завмерли… Напружилися — порвемо сук!

Уперед! Зірвані з завіс двері розбили вітринне скло холу. Посипалося… Світ умить наповнився багатоголосим метушливим гамором. «Альфівці» ввірвалися в хол — одна група до заручників у куті, друга — до Макара і Вані Корбута, третя коридором…

— Наших не видно, не ворушись… — устиг прошепотіти механіку Ваня.

Макар кивнув, слабка рука смикнулася, упала на підлогу — поруч валялася клята запальничка, точна копія «макарова».

— У нього зброя! — крикнув «альфівець» з кута від групи заручників.