Читать «Таємничий острів» онлайн - страница 3

Належало будь-що зупинити падіння аеростата, аби його не поглинули хвилі. І пасажири гондоли не шкодували для цього сил. Та попри всі їхні зусилля куля, гнана вітром із північного сходу на південний захід, стрімко летіла, щораз більше втрачаючи висоту.

Неможливо описати жахливе становище цих знедолених. Сумнівів не було: аеростат їм уже не корився. Усі спроби зарадити лиху виявилися марними. Оболонка кулі дедалі звужувалась. Із неї безупинно витікав газ, і втримати його не було ніякої змоги. Спуск помітно прискорювався; о першій пополудні гондола летіла над океаном щонайбільше на висоті шестисот футів. Та й не дивно: газу щохвилини меншало, – він вільно витікав крізь розрив у оболонці аеростата.

Геть спорожнивши гондолу, мандрівники протрималися в повітрі ще кілька годин. Але неминучу трагедію можна тільки відтягти, і коли б до ночі перед їхнім зором не виринула земля, всіх їх разом з гондолою й кулею аеростата проковтнула б морська безодня. Лишалося випробувати конче потрібний захід, і тільки завдяки йому вони могли хоч ненадовго зарадити лиху в ті хвилини. Нема сумніву: пасажири гондоли були рішучі й діяльні, хто-хто, а вони вміли дивитися смерті в очі. З їхніх уст не зірвалося жодного нарікання. Вони вирішили боротися до останньої миті і всіма засобами прагнули відтягти падіння аеростата. Їхня гондола – щось схоже на лозовий кошик – плавати не могла, і варто було їй упасти на воду, як вона зразу ж пішла б на дно.

0 другій годині дня аеростат летів на висоті щонайбільше чотирьохсот футів над поверхнею моря.

1 тоді пролунав мужній голос – голос людини, чиє серце не знає страху. На той голос відгукнулися не менш мужні голоси його супутників.

– Все викинули?

– Ні! Зосталося ще золото: десять тисяч франків! І тієї ж миті важка торбина полетіла в море.

– Куля піднімається?

– Ледь-ледь! І незабаром знов піде донизу!

– Що ще можна скинути?

– Нічого!

– Помиляєтесь!.. Гондолу!

– Чіпляймося за сітку! А гондолу – в море!

То й справді був єдиний останній засіб полегшити аеростат. Мотузки, на яких трималася гондола, було перерізано, і після цього куля піднялася на дві тисячі футів.

П’ятеро мандрівників видерлися вище обруча і, вчепившись у чарунки сітки, дивилися вниз на морську безодню. Відомо, які чутливі до навантаження аеростати. Варто скинути найлегший предмет, і куля тієї ж миті піднімається вгору. Пливучи в повітрі, цей літальний апарат подібний до математично точних терезів. Тож зрозуміло, що, позбувшися великої ваги, він рвучко злітає у вишину. Так сталося й цього разу.

Однак, протримавшись кілька хвилин угорі, аеростат почав спускатися знову. Газ витікав через дірку в оболонці, і полагодити її не було змоги.