Читать «Магічний ніж» онлайн - страница 175

Проте йому все ще не спалося, більше того, він відчув, що в жодному разі не засне, що б він не робив. Отже, хлопець розпрямив затерплі кінцівки й тихо підвівся. Здригнувшись від нічної прохолоди, він перевірив, чи на місці ніж, і вирішив піти вище в гори — заспокоїти свій збуджений організм.

За спиною Віла підвів голову деймон-малинівка відьми-вартової, і відьма, помітивши, що він пробирається між скель, узяла свою соснову гілку та тихо злетіла в повітря — не для того, щоб турбувати його, а щоб переконатися, що йому нічого не загрожуватиме.

Хлопець цього не помітив. Він відчував таку гостру потребу рухатися без зупинки, що вже майже не помічав болю в руці. Він почував, що має йти вперед всю ніч, весь день, всю решту свого життя — лише так можна було вгамувати жар, який вирував у нього біля серця. І природа наче співчувала йому — здійнявся сильний вітер. У цій пустелі не було навіть листя, але вітер штовхав його у груди та розвіював його волосся; і всередині нього, і зовні вирував ураган.

Він ліз дедалі вище й вище, навіть не думаючи про те, як він зможе відшукати шлях назад, до Ліри, і нарешті досяг невеличкого плато майже на вершині світу — принаймні так йому здалося. Всюди, де він тільки міг бачити, гори були нижчими від тієї, на якій він перебував. У сліпучому світлі місяця все навколо було забарвлене у два кольори: абсолютно чорний та мертвотно-білий. Кожна поверхня була голою, а кожен край — нерівним та зазубреним.

Мабуть, шалений вітер нагнав хмари — місяць раптом сховався, і вся місцевість занурилася в темряву. Вочевидь, хмари були надзвичайно щільними, бо крізь них не проходив жоден відблиск місячного сяйва. Менш ніж за хвилину Віл опинився в абсолютній темряві.

І тут він відчув, як щось схопило його за праву руку.

Від несподіванки хлопець закричав та смикнувся, але хватка нападника виявилася надзвичайно чіпкою. А Віла охопила нестямна лють — він відчув, що знаходиться на краю всього на світі, зосібна на краю свого життя, і знав, що битиметься доти, доки не впаде без сил.

Отже, він зігнувся, вдарив по темряві ногою і знову спробував вирватися, але рука, що тримала його, не піддалася. А позаяк його схопили за праву руку, він не міг узяти ніж. Він спробував зробити це лівою рукою, однак вона так боліла та розпухла, що хлопець не зміг схопитися за рукоятку: він мав битися однією неозброєною пораненою рукою проти дорослої людини.

Він упився в руку, що тримала його за передпліччя, зубами, але єдиною реакцією невідомого був удар по потилиці, від якого в голові хлопця запаморочилося. Проте він знов і знову бив нападника ногою, і деякі з його ударів досягли мети, а деякі — ні. Весь цей час він виривався, смикався, викручувався, штовхався, але хватка пальців на його передпліччі не слабшала.