Читать «Коні не винні (збірник)» онлайн - страница 199

Вже день скінчився, засвітилася ніч, а я ще на ногах. Де вона – там і я. Вона вже втомилась, пора б їй спочити. Востаннє, при світлі зірок, заглядаю їй в очі.

– До завтра? – питають мої.

– До завтра… – відповідають фіалки.

– Моя?

– Навіки.

А завтра, ще не розвиднілось добре, біжу на вчорашні стежки. І раптом, не добігши, спиняюсь. Мене затримує запах пароходного диму. Я знаю… я певний, що її вже нема. Вона од’їхала ранішнім пароходом. Ось він ледве сіріє на сірому морі, навіть дим вже розвіявсь.

Стою на дорозі і втягаю у себе той легкий запах.

Се все, що лишилось од мого роману…

* * *

Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі.

Або її цвіт – високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі.

Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти.

Ось вона – та, що вічно мене хвилює, що тільки раз розцвітає квіткою смерті. Сиза серединка міцно згорнулась і в муках, зціпивши зуби, одриває од серця листок за листком. Закаменіла на каменистому ґрунті і прислухається з жахом, як росте, стигне і рветься з неї душа.

І так роками.

Там десь, глибоко, під сірим дзвоном коріння, щось вистигає таємно, витягаючи силу з серця землі, а агава з одчаєм стулює листя, немов почуває, що родини принесуть смерть.

І на кожнім листку, який з болем одриває од серця, лишається слід од зубів.

Все має пору, для всього приходить свій час.

І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми і виходить на волю, як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятись хіба з сосною, цвіт смерті.

Обвіяна вітром, ближча до неба, агава бачить тепер, чого не бачила перше. Вона бачить море і скелі, перша стрічає схід сонця, остання ловить червоний захід, а вітер шумить коло неї так само, як і в короні дерев.

Сизі листя в’януть тим часом під нею, одхиляються, як недужі, по них стікають дощі, сині зуби мертво блищать на сонці, корона сохне і м’якне, наче ганчірка, а квітка на високому пні вітає сонце і море, скелі та далекі вогкі вітри гордим і безнадійним привітом засуджених передчасно на смерть.

Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять, стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море.

Ave, mare, morituri te salutant!..

Примітки

1

Мерва – потерта, непридатна солома. – Ред. (Тут і далі пояснення, позначені словом Ред., – редакційні, інші – авторські).

2

Перія (діал.) – пора. – Ред.

3

Духовні пісні.

4

Ангел смерті.

5

Ті, що їздили в Мекку.

6

Юродивим.

7

Оповісник.

8

Літня шапочка.

9

Піп і проповідник.

10

Такий, що не виповняє приписів ісламу.

11

Добрий вечір!

12

Старший дервіш, ігумен.

13

Вівтар.

14

Софта – семінарист.

15

Pour passer le temps (франц.). – Щоб провести час. – Ред.

16

Маграма – жіноче покривало.

17

Laissez faire, laissez passer!.. (Франц.) – Хай буде, як буде!.. – Ред.

18

Charmant!.. (Франц) – Чудово!.. – Ред.