Читать «Алхімік» онлайн - страница 17

«Я обіцяв, що все вирішуватиму сам», — нагадав він собі.

Але камінці підтвердили, що старий залишається з ним, і це надало йому певності. Він ще раз обвів поглядом порожній базар, але вже без недавнього розпачу. Це не чужий світ, а новий.

Зрештою, він завжди хотів саме цього: пізнавати нові світи. Хай навіть йому не пощастить дійти до Пірамід, все одно, — адже ще ніхто з чабанів не забирався так далеко.

«О, коли б вони тільки знали, скільки цікавого можна побачити, пропливши лише дві години кораблем».

І хоча цей новий світ був усього-на-всього порожнім базаром, він пам’ятає, як базар вирував життям, і ніколи цього не забуде. Йому пригадався меч — він дорого заплатив за те, що захопився ним, але ж досі він не бачив нічого подібного. Хто ж він тепер? Нещасна жертва злодія? Відчайдушний шукач пригод?

«Я — відчайдух, який шукає скарб», — подумав він, поринаючи в сон.

Хтось розбудив його штурханами. Він спав посеред базару, на якому вже знов нуртувало життя.

Роззирнувся за вівцями й усвідомив, що він — в іншому світі. Замість смутку відчув радість. Кінець пошукам їжі й води — час на пошуки скарбу. Не мав ані шеляга в кишені, але вірив у себе. Відучора він — шукач пригод, наче герої його улюблених книжок.

Рушив поволі майданом. Купці виставляли крам, і юнак допоміг цукерникові розкласти прилавок. На обличчі цукерника світилася посмішка: він був щасливий, бо знав, чого чекати від життя, і був готовий починати свою щоденну працю. Ця посмішка чомусь нагадувала старого — таємничого старого короля. «Цей цукерник виготовляє ласощі не тому, що хоче мандрувати або одружитися з донькою крамаря. Просто йому це подобається», — подумав хлопець і завважив, що здатен, як і старий, відчути, далеко чи близько є та чи інша людина від своєї Леґенди. Досить одного погляду. «Це так легко, а раніше я цього не помічав».

Розклавши прилавок, цукерник дав юнакові щойно зробленого цукерка. Юнак зі смаком з’їв, подякував і пішов собі далі. Йому раптом стрілило в голову, що, встановлюючи прилавок, вони розмовляли один арабською, а другий — іспанською мовами.

І чудово розуміли один одного.

«Існує мова без слів», — подумав юнак. «Я говорив нею з вівцями, а тепер — з людьми».

Він учився нових речей — таких, з якими вже нібито мав справу й які, властиво, не були новими, проте досі він на них не звертав уваги. А не звертав тому, що звик до них. «Якщо я збагну цю мову без слів, я зможу збагнути весь світ».

«Весь світ — одне ціле», — казав старий.

Юнак вирішив спокійно, не кваплячись, пройтися вузенькими вуличками Танжеру — лише так він зуміє розгадати знаки. Слід набратися терпіння — а пастухам до цього не звикати. І він знову помітив, що застосовує на чужині уроки, засвоєні біля овець.

«Весь світ — одне ціле», — казав старий.

Прокинувшись на світанку, Торговець Кришталем знову, як і щорання, відчув неспокій. Ось уже тридцять років прокидається він на тому самому місці — у крамничці на пагорбі, куди рідко навідуються покупці. Тепер уже пізно щось міняти — за ціле своє життя він навчився лише торгувати кришталем. Були часи, коли всі знали його крамницю: арабські купці, французькі та англійські геологи, німецькі вояки — і в кожного водилися гроші. Кришталь тоді продавався чудово, й він уявляв собі, як розбагатіє й заведе собі на старість чарівних жінок.