Читать «У лісничівці» онлайн - страница 6

Сьогодні він вийшов, та Сільви не було на звичайному місці, біля горожі. Обкинувши оком садок та не побачивши тваринки, господар похитав головою й зажурився.

— Ого, вже моя Сільва виросла й пішла до лісу. Не знати, чи вернеться вона, чи там і залишиться. Славко плакатиме.

— Сільва! Сільва! — кликав лісничий, наближаючись до річки.

Почувши знайомий голос і своє ім’я, що його Сільва досконало знала, вона без вагання ввійшла в річку та побрела додому.

Пестощі господаря, хліб і грудка цукру були такі ж, як і завжди. Сільва пішла до свого садка та лягла собі серед трави. Там і застав її Славко, як і щодня.

З тої пори Сільва ходила вночі до лісу, прилучалась до стада, паслася з ним та відбувала мандрівки. Вони ходили до пашника, де лісничий клав сіль — лизавку, а взимі ще й сіно.

Замість дзвіночка у Сільви на шиї була тільки стрічка. Все ж, як благословлялось на світ, Сільва переходила через річку, а перший скрип воріт заставав її біля хати. В свойому садку вона щасливо проводила дні. її пестила й доглядала ціла сім’я, і здавалося, що пестощі, ласкаві слова та цукор Сільві для життя конче потрібні.

V. ПОВІНЬ

Минула половина серпня. В садку, біля лісничівки, почали дозрівати перші яблука — паперівки, а в лісі та по галявинах стали чорніти вершки ожинників. Гриби, що серед літа не показувались зі страху перед спекою й сушею, тепер ожили. Перші дощі, що впали на Спаса, пробудили їх від літнього сну. Оце з-під моху виставив чорну, оксамитну голівку козар, а його темночервоне підбиття яскравіло понад ситою зеленню моху. Білі гіркани обсіли шнурочком пні смерек. Вони любувались порохном і чатиною. Спочатку були малі й круглі та досконало білі. Але швидко розрослися й виглядали, як малі тарілки, що на них хтось насипав кришок з хліба. Цар грибів, боровик, народився теплого досвітку, на враю ліса. Його шапочка була біла, але зараз же сонце розмалювало її під колір свіжоспеченого хліба. Лісові трави й зілля покрилися насінням. Воно літало по лісу на білих шовкових крильцятках.

За першими дощами прийшли другі, а там одної ночі зірвалась буря. Надлетів сильний вітер, сповнив ліс гамором і тривогою. З чорних хмар зіскакували яскраві блискавки, і не одна з них ударяла в ліс, розколюючи пні могутніх дерев. А потім полив буйний дощ-злива. Вона тривала до ранку. Річка, досить смирна й плитка, обернулася в буру й прудку топіль. Мабуть десь у горах впали ще більші дощі, бо вода в річці все прибувала. Вона несла гілля й цілі дерева, вирвані з корінням. На дні річки гуркотіло каміння, посередині ж утворився грізний вир, що крутився й пінився та ковтав усе, що несла бурхлива течія.