Читать «У лісничівці» онлайн - страница 40

— Можете сміло брати їх, панство. Вони походять з Америки, але ці вже родилися в клітці й зовсім не тужать за волею. Дуже гарно себе почувають та виводять малих.

— Що ж, візьмемо парочку, Василю? — просила пані Ганна. — Діти теж розважатимуться цими чужоземними пташками. Якраз завтра Лясині іменини й ми зробимо їй милий подарунок…

— Ну, нема гірше, як жінка чогось захоче! — засміявся пан Вірстюк, дивлячись на продавця.

— Це правда, пане, й не знаємо іншого способу, як тільки задоволити її бажання. Та я думаю, що цим разом пані добродійка висловила зовсім доречне бажання, і панство матиме велику потіху з оцих пташок. Доберу вам гарну парочку. Чи більше подобаються вам сині, чи зелені?

— Візьмемо двох зелених, — вирішила пані Ганна.

Так оце панство Вірстюки купили самця та самочку — папужок. У самця над дзьобом — зеленава шкірка, а у самочки біла. Так їх відрізняють. Пачечка зерняток, вапно, що його називають сепією, бо виробляється із скелету морської тварини цієї назви, та гніздечко запакував продавець окремо. Папужок він примістив у картоновій коробці з дірочками. Так, запаковані, вони поїхали до лісничівки.

2. ЛЯСИНІ ІМЕНИНИ

Уже заздалегідь Ляся тішилася й думала: що то їй принесе день святої Уляни, її покровительки? З такими думками вона й заснула. Прокинувшись вранці, в день іменин, вона побачила на стільці, біля свого ліжка, білу суконочку з мережками та велику синю стрічку для волосся. Суконка була прекрасна! Фальбанки й мереживо робили її легесенькою, як пушинка. До того ж ще оця широка шовкова синя стрічка, що буде так гарно виглядати в її бронзово-золотистому волоссі. Так, це був дарунок від мами. Ляся побігла до неї, та, цілуючи їй руку, дякувала за суконочку.

— Мамусю, така чудесна суконочка! Я так задоволена нею, і дуже, дуже тобі дякую!

Мама тулила доню до себе та говорила:

— Добре, що вона тобі подобається, доньцю. По обіді прийдуть до тебе твої товаришки, а ми нашу Лясю одягнемо, як княжну… Мама заплете гарно коси своїй доньці, а великий бант, що ми його зав’яжемо з правого боку, буде надзвичайно пасувати до твоїх довгих кіс.

Це правда, до Лясиного волосся, що мало колір осіннього листя, прекрасно пасувало синє, наче небо над лісом, що його позолотив перший приморозок.

— Але що тато подарує своїй улюбленці? — питала мама.

— Ой, мамусю, я не знаю, а ти, певне, знаєш. Скажи!

— Ні я не знаю теж, то великий секрет… А проте, угадай!

Ляся задумалася.

— Книжку! — вигукнула.

Мама похитала заперечливо головою.

— Перстенець?

— Не думаю, ти маєш уже один із синім камінцем. Для чого б тобі тато купував другий?

— То я й справді не знаю. Ми краще ходім до нього й побачимо.

Мати і донька застали пана Вірстюка в його канцелярії. Він якраз кінчав улаштовувати папужок. У клітці з білого металю весело щебетали дві зелені пташки.

— Ой, татусю, зелені пташки! — скрикнула Ляся. — Я ніколи не бачила зелених пташок!

— Це папуги, і це тобі від тата дарунок на іменини.

Тато пригорнув свою доню, поцілував та склав їй іменинні побажання: рости велика й здорова, будь щаслива й весела, як пташинка. Ти ж пташечка наша, щебетунка.