Читать «У лісничівці» онлайн - страница 19

Кілька днів діти сумували за Іллею Даниловичем. Вони ходили над річкою та по левадах, однак мусіли погодитися з тим, що більше не побачать черепахи.

А що ж діялось у Скельних Палатах без Іллі Даниловича? Його родичі, як завжди, плавали, їли й вигрівались на сонці. Хто знає, може й сумувала та тужила Танька за своїм гарним, молодим чоловіком, що з ним так коротко їй судилося жити. Коли б ми навіть хотіли сказати, що вона сохнула від туги, ви не повірите нам: між її двома панцирями не можна було цього зауважити. А Клим і Максим? Наївшися, вони мабуть і не журилися нічим. Життя є гарне, а ще більше, коли у вас немає ні журби, ні жодної праці, як от шкода, розв’язування задач, виучування віршів та інше.

Згодом прийшла осінь, і вода в ставку, хоч він був і маленький, стала холодна.

— Ах, який холодний ранок! — аж здригнулася мама, вийшовши вранці з хати. — Треба вже взяти сюди черепах, а то позамерзають у скелях.

Коли діти повставали та поснідали, мама дала їм дерев’яну коробку, вимощену сіном, і сказала:

— Лясю й ти, Славку, йдіть до ставка, заберіть черепах та поскладайте їх до цієї скриньочки. їм пора вже спати.

— До ліжка, до ліжка! — кликав Славко, а потім, узявши трубу, що в неї трублять лісничі та побережники, затрубив:

Спати, спати! Бо як не підеш, Караний будеш!

Так, урочисто, попереду Славко з трубою, а за ним Ляся з коробкою для черепах пішли до Скельних Палат. Тут вони швидко знайшли черепах, що дрімали на березі. Славко протрубив ще раз знаний наказ, а Ляся, умощуючи черепах на сіні, говорила:

— Підуть маленькі, бідні Черепіки до хатки й будуть спати. Тут буде холод, сніжок, але в хатці їм нема чого боятись.

Мабуть черепахи були такої ж думки, бо вони дуже чемно й спокійно сиділи в скриньочці. Врешті, коли вам хочеться спати, так дуже хочеться, як черепахам під зиму, то й ви лягаєте до ліжка й спите. Заснула й Танька, заснули Клим і Максим. їхню спальню влаштували в холодній коморі; там вони спатимуть аж до весни.

СТРАШНА ПРИГОДА

Бистроводна холодна жовта річка несла Іллю Даниловича на своїх хвилях. Вона то підкидала його вгору, то знову заливала водою. Але, на щастя, Ілля Данилович, як всі черепахи, був дуже добрим нирком: він міг довго сидіти під водою, здержуючи віддих. Нарешті, плавба скінчилася. Річка викинула черепаху на пень вітролому, що стирчав з води. Ілля Данилович почув під собою твердий ґрунт, і, незграбно ступаючи, вибрався з води. Якраз з-поза хмар вийшло сонце та зігріло бідного мандрівника. Від сонячного тепла жвавіше закружляла кров. Ілля Данилович став розглядатися в новій околиці.

— Диви, яка жаба! — вигукнув Стефко, прийшовши з коровами до річки. Івась, що також вигнав з лісу своїх корів для водопою, став розглядати звірка, схожого на жабу.

— Та це ропуха, але диви, яка товста, певне, добре наїлася. Ану ж, чи вона живуча?

Хлопці стали кидати каміння на Іллю Даниловича. На диво, малі камінці відскакували від його рогового щита. Він же сховав голову й ноги між панцерів, хоронячи їх таким способом від нещастя.