Читать «Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис» онлайн - страница 5
Автор невідомий
Роман тим часом вийшов звідти, з города [Звенигорода], помочі шукаючи в руських князях. Та коли він був
Звідти ж пішли вони до Галича. І втік Володимир [Ігоревич] із Галича і син його Ізяслав, і гнали вони його до Нізди. Ізяслав при цім бився з ними [коло] Ніздиріки, і вони одібрали від нього в’ючних коней, а потім вернулися в Галич.
Тоді ж приїхала [Анна], велика княгиня Романова, побачити сина свойого рідного Данила. Тоді ж бояри володимирські й галицькі, — Вячеслав [Товстий] володимирський,
Князів же, що були схоплені, — Романа, Святослава [і] Ростислава [Ігоревичів], — угри хотіли, отож, вести до короля. Але галичани просили їх, щоби вони їх повісили задля помсти. І угри, переконані бувши великими дарами, [згодилися]. [Князі] оддані були на повішення, місяця вересня.
Данило ж, який став княжити в Галичі, був такий малий, що й матері своєї не впізнав. А коли минув час, то галичани вигнали Данилову матір із Галича. Данило ж не хотів зоставити матір свою і плакав за нею, ся дитина. Але, приїхавши, Олександр, тивун шумський, узяв [коня] за повід, і він, [Данило], видобувши меча, ударив його, та рубнув коня його під ним. Тоді мати, взявши меча із рук [і] умовивши його, [Данила], зоставила [сина свого] в Галичі, а сама пішла в Белз, лишивши його в невірних галичан за порадою Володислава [Кормильчича]. Вона бо хотіла княжити сама,
У РІК 1209
У РІК 6717 [1209].