Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 8

Одна моя знайома взяла в банку позику, щоб придбати омріяну мобілку. Вона здобуває фах працівника культури й підробляє офіціанткою. Я вважаю не надто розумним кроком брати кредит на купівлю побутових речей у такій життєвій ситуації, але суть у тому, що це я не розумію сенсу її вчинку, Віра ж добре знає — вона інвестує у свій імідж. У такому місті, як Москва, це аж ніяк не викинені на вітер гроші.

Згодом вона і її хлопець придбали собі гірські велосипеди. Найдорожчої фірми, ясна річ. Довелося брати кредит. Кажу «довелося», бо варіант купівлі дешевших велосипедів просто не розглядався.

Виїхали мої друзі на тих великах раз чи двічі, і Віра зрозуміла, що Москва не найідеальніше місто для велосипедистів. Відтоді велосипеди припадають пилюкою на балконі одного з приятелів.

Росія — земля обітована матеріалізму. Більшість молодих росіян дуже мало пам'ятають комуністичну епоху, однак, спрагле бажання володіти речами, які колись були дефіцитними, передалося, видно, їм у спадок. Вони всі до одного експерти щодо брендів взуття, одягу, годинників, DVD-програвачів, айподів, стерео-приладів, пласких телеекранів. Мій хлопець гордо приніс додому й подарував мені на моє тридцятиліття DVD-плеєр фірми SONY, хоча дешевший корейський чи китайський був би практичніший з огляду на те, що «бачить» піратські DVD-диски. Левова частка дисків, які продаються у Москві, є піратськими копіями, тож тепер я не певна, чи зможемо ми подивитися ті фільми. Але це не головне для мого хлопця, якому хочеться мати шикарну вітальню, укомплектовану і телевізором SONY, і програвачем SONY.

Я, до речі, дуже захоплююся широтою російської душі. У Росії я навчилася двох речей: цінувати частування і самій частувати. Це своєрідна втіха на щодень, яка робить життя приємнішим. Як приємно запрошувати в гості й ходити в гості. Усі ці дрібні докази любові та прихильності, які ти висіваєш у повсякденність, збагачують життя.

Такої втіхи лише зрідка можна зазнати у Фінляндії, де кожний офіціант знає, що рахунок треба подати кожному з товариства за столом, а «стріляючи» сигарету, треба тицьнути навзамін двадцять центів. Оте останнє може спричинити в росіян заціпеніння. Навіть у московських «корках» на дорогах я не раз була свідком, як водії стукають одне одному в вікно, щоб попросити сигарету. І досі жодного разу не бачила, аби хтось відмовив, не кажучи вже, вимагав плати. У підсумку однаково всі квити...

Сумно, якщо цих неписаних правил поведінки змушені дотримуватися ті, хто неспроможний частувати. Скажімо, весілля у Росії дуже недешеве задоволення, а надто в Москві, де скажені ціни на оренду залів, на послуги конферансьє на вечір — весільного тамади, без якого останнім часом не обходиться жодний банкет. Тамада мусить бути в кожного, і байдуже, маєш ти гроші чи ні. Усі мають їхати на Rolls Royce, в усіх мають ломитися столи від наїдків.

Одна моя товаришка москвичка одружувалася з хлопцем, з яким прожила вже кілька років. Обидвоє докупи вони заробляють менше тисячі доларів на місяць. Батьки незаможні люди. Але весілля влаштували традиційно несусвітне. Після вінчання молоді сіли в Rolls Royce, який возив їх містом усе післяобіддя у супроводі міні-автобуса, напхом напханого друзями. Це називається кататися — така розважальна прогулянка є обов'язковим пунктом програми російського весілля.