Читать «У них щось негаразд з головою у тих росіян...» онлайн - страница 5
Анна-Лєна Лаурен
Я погоджуюся, що момент для демонтування пам'ятника — за кілька тижнів до Дня Перемоги — вибрано невдало. До того ж, не надто мудро з боку естонського уряду провадити свою внутрішню політику коштом стосунків з Москвою. Чесно кажучи, естонський уряд трохи несповна розуму. Однак факт залишається фактом: естонці мають право зносити всі пам'ятники, які їм лиш заманеться, на своїй території.
Я запитую Колю та Янсона, чому так важко збагнути, що Естонія просто ніколи НЕ ХОТІЛА бути частиною Радянського Союзу. Тому тепер так прагне перенести пам'ятника.
— Як це, хотіла чи не хотіла! Це було зафіксовано в Ялтинській угоді! — обурюється Коля.
— Так, але ж ніхто не питався естонців!
— Дорогенька Анно-Лєно! Гадаєш, хтось питатиме такі маленькі країни, коли йдеться про велику політику?
Отоді я розсердилася. Трапляються у Росії такі речі, на які, якщо ти фін, реагуєш спонтанно, відчуваючи їх не головою, а спинним мозком.
— Можу сказати лише те, що я, особисто, НЕЙМОВІРНО вдячна, що Фінляндії пощастило в Другій світовій війні відбити навалу Червоної армії. Інакше ми нині не жили б так добре, як живемо, — уїдливо зауважила я.
Коля відразу квапиться пояснити, що Фінляндія це ж зовсім інша річ. Ви майже були незалежними ще в російську епоху. Естонія ж ніколи не була повноцінною, справжньою країною...
Існує не так вже й багато питань, щодо яких я неспроможна дискутувати зі своїми російськими друзями, але це — одне з них. Ми просто уриваємо суперечку й переводимо розмову в інше річище. Немає сенсу сваритися увесь день, а саме це й станеться, якщо продовжимо розмову.
Друга світова війна — щось таке священне й недоторканне для росіян, що їм абсолютно нецікаві інші тлумачення. У цьому немає нічого унікального, усі народи схожі між собою. Однак у відкритих суспільствах раніше чи пізніше виникає потреба сказати правду або ж викласти інші її версії. Німці були змушені вдатися до
Нинішня Росія за всю свою історію ще ніколи не була такою відкритою, як тепер. Але ця відкритість нова і ще дуже крихка. Водночас російська самовпевненість тісно пов'язана з усвідомленням себе могутньою державою з величною історією. Відмова від такого самосприйняття була б надто болісною, та росіяни й не бачать у цьому потреби. Росія ніколи не мала і далі не має традиції критичного дослідження історії чи критичного суспільного діалогу в тому сенсі, як це розуміють на Заході. Так, дискусій не бракує — росіяни дуже люблять подискутувати. Однак дебати навколо тлумачення історії обмежуються невеликою групою ліберально налаштованих інтелектуалів. Решті ж абсолютно байдуже, а найбільш байдуже державним очільникам.
У епоху Єльцина настав короткий перепочинок. Оприлюднювалися архіви, відкрито заговорили про табори ҐУЛАҐу. Борис Єльцин став першим російським президентом, який визнав за Радянським Союзом розв'язання Зимової війни. Єльцин розумів, що комуністична система зруйнувала Росію, тому й хотів, аби правда вийшла на білий світ.
