Читать «Замість крові» онлайн - страница 76

Коли Джанніс почала моститися спати в кюветі, я зрозумів, що треба кудись валити з цього шлоїбенського безмазів’я. На протилежному боці дороги химерно відбивала місячне сяйво каламутна плівка теплиць. Я поволочив Джанніс туди. Ми перелізли через паркан, Джанніс поранила собі ногу об залізну сітку. Одна теплиця, як ми й сподівалися, виявилася незачиненою. Отак, мабуть, і виглядають повітряні замки. Все шмаття, яким ми розжилися під час безглуздих наших мандрів, я постелив між двома грядками на вогкій землі. Щойно ми відкрили бацилу - подарунок дбайливих запорізьких растаманів, як почулися попід нашою теплицею кроки нічного сторожа й собаче гавкання: "Бов! Бов - бов - бов…" Я рефлекторно відкинув ножа в найдальший кут теплиці, аби, у разі чого, мені не припаяли "зберігання холодної зброї", й ми зачаїлися. "Тіше, тіше - ето миши…" - сказав сторож собаці, а собака, напевно, подумала: "Миші то й миші, хуй з тобою, золота рибко", - і замовкла. І вони пішли. А ми доїли бацилу й лягли спати. Я огортав собою, стерплим, Джанніс, а по стінах теплиці то млосно пливли, то поквапливо пробігали скаламучені зовнішнім вітром полиски місяця, далеких ліхтарів та спалахи фар; ковзали й мінилися привиди, тіні зовнішнього нічного світу, гойдалися примари дерев, дозуючи розмазане світло. Плівка безперестанно підступно шурхотіла, й цей шурхіт нагадував чиїсь кроки, здавалося, хтось вдирається до нашого божевільного вогкого затишку: мусора, сторож, місцева гопота, та мало ще які покидьки, яка наволоч… Параноїдальна всенощна маячня. Я весь час тіпався від нервів та розчулення такою щемною романтичною близькістю двох покинених на планеті людських дітей квітів; від того, що сіпалася уві сні Джанніс; від бажання її трахнути, і просто від того, що хапав дрижаки.