Читать «Літо Мілени» онлайн - страница 29

Мілена сіла на заднє сидіння, яке при цьому мало не перевернулося догори дригом, але усміхнені африканці швидко вмостилися з обох боків від неї, цим відновивши рівновагу. Водій завів авто, і воно з немилосердним тріском та гудінням занурилося в хащі. Тим часом африканці не замовкали.

— Давай же познайомимось! — завзято вигукнули вони.

— Я — Наркіс Каму Тейб! — промовив перший.

— А я — Наркіс Каму Тейб! — виголосив другий.

Неймовірний здогад пронизав мозок Мілени, але вона поки що вирішила промовчати.

— Я — Мілена, — посміхнулася вона до Наркісів Каму Тейбів. — Дуже приємно познайомитися!

— О, а нам як приємно! — сказали вони. — А це наш татко, Каму Тейб.

Той, не обертаючись, кивнув головою, майстерно об’їжджаючи звалище старих колод з одного боку і кістяк слона з другого.

«Що робить кістяк слона в таких непроглядних джунглях?» — подумала Мілена.

— Не знаю, може, це кістяк доісторичного мамонта? — висловив свій здогад Каму Тейб, і Мілена вперше почула його голос, але він нічого не промовив до її пам’яті.

— А ми — близнюки, — сказав тим часом Наркіс Каму Тейб-правий.

— О, я ж то подумала, якісь ви схожі... — посміхнулася Мілена.

— А ще ми мулати, — повідомив Наркіс Каму Тейб-лівий.

— Справді, справді, я помітила, що ваша шкіра світліша від шкіри вашого батька, — закивала Мілена головою. — А хто ж ваша матуся?

— Наша матуся — найпрекрасніша матуся у світі, — перебиваючи один одного, закричали Наркіси Каму Тейби. — У неї шкіра білісінька, як у тебе. Вона вродлива, розумна, добра. Вміє геть усе робити, але чомусь постійно сумує...

— За батьківщиною, — буркнув Каму Тейб.

— За батьківщиною, — закивали його сини. — Дуже тужить! Вона нам пообіцяла, що колись повезе нас туди і познайомить з прекрасними людьми, особливо з одним чоловіком, у якого шкіра теж білісінька, як у неї і у тебе, і який називається Наркіс, як і ми.

— То ви називаєтесь, як він, — виправив Каму Тейб.

— Так, то ми називаємось, як він, — радісно загелготали хлопці. — А матуся наша як прекрасно називається! Цецилія! Ц-Е-Ц-И-Л-І-Я! Дивовижно, правда?

— Цецилія? — Мілена аж підскочила. — Невже Цецилія? Та я ж її знаю, це ж найкраща подруга моєї бабуні. Та вона мені сама як бабуня! Тепер я згадала — ти той самий серденько Каму Тейб, який забрав її вглиб гарячої Африки з її власного весілля! А ви, отже, її сини... Але ж ви такі уже дорослі!..

Наркіси Каму Тейби задоволено перезирнулися і зайшлися сміхом:

— В Африці тепло, дуже, дуже тепло. І дощі рясно випадають — справжній кип’яток. А земля яка плодюча! Отак і ростемо!

— До речі, зараз буде злива, — промовив Каму Тейб, і почалася злива.