Читать «Зворотний бік світла» онлайн - страница 29

— Гарно сказала. Молодець. Авжеж, Учителя поважаю і не питаю, а старого бога можна й помучити, — вдавано ображено говорив Сон.

— Пробачте, я не хотіла, — присоромлено відповіла Птаха, хоча вловила в словах діда глузливі нотки. Старий грався з нею.

— А якщо серйозно, Птахо, то… Знаєш, шості і сьомі ворота не є безпечними, навіть для богів. Хоча смертні, дурням закони неписані, часто туди влазять, та от вибратися з того лабіринту вдається не всім… Тому що там не порожньо і там ти вже не вповні господар свого сну, а точніше — зовсім не господар. Божевілля — то тільки маленька розплата за непослух. І ще одне… — Сон став дуже серйозним і настороженим. — Зараз можемо говорити сміливо вголос, без страху бути підслуханими, бо Угомон стереже наш спокій і ніхто ані з друзів, ані з ворогів нас не почує. Але на майбутнє… Думки, спогади, мрії, Птахо, про те, де ти щойно була, про те, де буватимеш, проходячи через п’яту браму сну, ліпше залишай у безпечному місці. Ти ж безсмертна — знаєш, як це зробити. Не мені тебе вчити!

Птаха хотіла заперечити, обуритися: «Це ж неприйнятно. У Яровороті живуть добрі, чесні, порядні та віддані люди! Що собі дозволяє старий, на що натякає?»

Сон почув її думки, підняв угору праву руку:

— Мовчи, жінко. Якщо всього не розумієш, то краще змовчи. Ти добре знаєш, що вміння читати думки дається всім безсмертним від прийняття Перемінника, тобто переродження. І не має значення, хто твої батьки — смертні чи безсмертні. Я пройшов тією дорогою, і пройшов, сподіваюсь, гідно. Так, у сонячних читання думок заборонено, але не в темних. Вони читають твого Стриба як відкриту книгу, навіть на відстані. Він і досі залишається їхнім, як би того не хотілося тобі, а через нього вони знають і про твої думки. Наразі не було що приховувати, бо, чесно кажучи, думки світлих нудні, але то поки що. Всяке може трапитися. Послухайся старого, дитино, так буде ліпше для всіх.

Птаха зрозуміла, що більше ніхто її тут не затримує. Старий простягнув їй стрілу, якою щойно перевертав дерево у багатті:

— Це Перунова стріла. Візьми-візьми, не лякайся. Тільки-но твоя рука торкнеться її, вона стане твоєю. Вона непроста, бо ж Перунова. Відтепер ніхто, крім тебе, не сміє взяти її до рук — відразу спалить, тому ліпшого охоронця годі й шукати. І ще, певне добре знаєш про властивості Перунових стріл — вбивати та народжувати, тому тільки від тебе залежить, якого кольору вона набере — золотистого чи лілейно-синього. Поки що вона звичайна, та все ж легко виведе тебе з лісу.

Птаха взяла до рук стрілу, і та раптом заспівала тонким вібруючим голоском:

Слава богові Перунові огнекудру, який стріли на ворогів пускає і вірних дорогою веде, адже він є воїнам честь і суд і, златорун, милостивий і всеправеден.

Сон встав зі свого місця, вклонився в пояс Птасі і промовив:

— А тепер, Птахо-Славо, іди, і хай твоя дорога буде тільки твоєю.

Птаха у відповідь шанобливо схилилася у поклоні.