Читать «Зворотний бік світла» онлайн - страница 13

Правда, хлопець наче і не тішився. Уважно подивилася на нього. Тьху ти, певне з дурки втік: босий, вбраний у полотняні штани, полотняна довга сорочка, типу тога, на голові — стрічка, також кольору, як усе решта. Класний прикид, як для березня місяця. Видос — картинка з народознавства. Сорочка навипуск, підперезана шнурком, за шнурок щось запнуте, розміром та обрисами нагадує величезний старий ключ. Але то не ключ — Мальва знає напевне. Таке у них висить в квартирі, тобто у батьків у спальні над ліжком. Тато дуже тим пишається, як історик, звісно. Запевняє, що його дримбі не одна сотня літ.

Стоїть, відхекується, наче за ним сто вовків гналося. Мальва підіймається на ноги самостійно, певне що так — воно і спроби не робить не те, що допомогти їй підвестися, а й навіть перепросити за те, що з ніг звалив. Ідіот, а божевільних краще не займати. Тут вставляння клепок — зайва трата часу. Обдивилася себе критично: наплічник брудний, ще й щось мокре та глевке до нього поприлипало, штани також добряче вимастила, шапка сиротливо валяється в калабані. Від мами отримає сьогодні добрячого прочухана. От-от, уже у голові дзвенить її менторський тон: «Сімнадцять літ дівці, а досі не набавиться. Подивися на себе — як хлопчисько: зачіска, одяг, звички. Не дивно, що заляпалася болотом з ніг до голови. Коли вже нарешті зрозумієш — ти майже доросла панна. Це все твої недівчачі забавки і татове потурання», — й далі в такому ж дусі — бла-бла-бла. Взагалі-то мама у Мальви класна, а бурчить, здається, для годиться.

Мама з першого класу мріяла зробити з Мальви справжню панночку, типу таку собі чемненьку усюпусю в білосніжних пантофельках — рожева мрія майже кожної порядної львівської матусі. Тому й віддала доньку на танці. Як Мальва люто ненавиділа ті танці, навіть спеціально затівала бійки на заняттях, щоб швидше вигнали. Та вчителька безпристрасно товкла одне і те ж — у дитини талант, і наполегливо навчала малу бандитку різних там «па» та реверансів. «Дівчатонька, лебедоньки! Третя позиція, любі, — і раз, і два…» Жах, і згадувати прикро. Та хіба Мальва винувата, що все у неї так, за що б не хапалася. Здається, і зусиль жодних не прикладає, робить все напівсилу, а воно вдається якнайкраще. От халепа. Наче то не вона самостійно то все чинить, а так десь на півсвідомості хтось невидимий керує тим усім. Але ось на третій рік занять бог змилувався над нею. В тому самому приміщенні (Будинок школяра) почала діяти нова секція — з вільної боротьби. Дівчина одного разу випадково зазирнула туди і все — пропала. Аж кров закипіла в жилах, так їй захотілося тут залишитися. І вона залишилася. Тихесенько перейшла в спортивну групу, благо, час занять збігався, лише інша кімната. Мама півроку нічого не знала, навіть подумала грішним ділом, що її донька помудрішала і таки стане справжньою панночкою. Мальва ж більше вдома не стогнала і не скиглила, що заважко чи їй не подобається. Добре, що Будинок школяра поряд з помешканням, тож туди вже давно ходить сама. Синці на ногах та руках списувалися на старанність доні, але коли одного разу Мальва повернулася із так званих «бальних» занять з синцем під оком, мама занепокоєно зателефонувала вчительці танців… Звісно — істерики, крики, та цього разу мамі довелося змиритися, бо тато підтримав Мальву.