Читать «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2» онлайн - страница 235

Тепер ми підходимо до тієї частини його життя, що виявилася для нас найцікавішою. Цей чоловік, напевно, дізнався, що між ним та багатим маєтком стоять лише дві людини. Коли він виїжджав до Девоншира, наміри його, напевно, були ще не досить чіткими, але лихий задум у нього визрівав — недарма він із самого початку видавав свою дружину за сестру. Думка використати її як принаду з’явилася в нього одразу, хоча він, можливо, ще не уявляв собі, як усе складатиметься в майбутньому. Перед ним була одна мета — заволодіти маєтком; заради цього він не гребував ніякими засобами і ризикував тільки як міг. Насамперед йому треба було оселитись якнайближче до фамільного дому, а потім зав’язати дружбу з сером Чарльзом Баскервілем та його сусідами.

Старий баронет сам розповів йому легенду про собаку й таким чином підписав собі смертний вирок. Степлтон, — я зватиму його так і надалі, — знав, що в старого хворе серце і сильний струс може його вбити. Про все це він дізнався від доктора Мортімера. Чув він і про те, що сер Чарльз — чоловік забобонний і цю похмуру легенду сприймає цілком серйозно. Степлтонів гнучкий розум одразу підказав йому, як можна вбити баронета, а самому залишитися поза підозрою.

Обміркувавши всі свої плани, він дуже обережно взявся їх здійснювати. Звичайний злочинець задовольнився б простим злим собакою. Але йому сяйнула геніальна думка — зробити з собаки пекельний привид. Він купив цього пса в Лондоні, у Росса й Менґлса, на Фулгем-Роуд. Він вибрав найсильнішого і найзлішого з усіх, що там були. Потім привіз його до Північного Девоншира і здійснив з ним великий перехід через болота, щоб провести його додому непомітно. Під час своїх полювань на комах він знайшов шлях до Ґримпенської трясовини, а водночас — і надійну схованку для собаки. Там він припнув його на ланцюг і став чекати нагоди.

Але нагода ніяк не траплялася. Старий джентльмен ніколи не залишав садибу вночі. Кілька разів Степлтон підстерігав його з собакою, але даремно. Під час тих марних чатувань собака потрапив на очі комусь із селян, і легенда про пекельного пса знайшла нове підтвердження. До того ж Степлтон сподівався, що його дружина спокусить сера Чарльза, але цього разу вона рішуче спротивилася. Вона відмовилася зваблювати своїми чарами старого, бо знала, що це може його згубити. Ні погрози, ні навіть побиття — ніщо не допомагало. Вона не хотіла брати гріх на душу, і Степлтон тимчасово опинився в глухому куті.

Проте незабаром йому пощастило знайти вихід: сер Чарльз перейнявся дружніми почуттями до Степлтона і послав його як посередника до тієї нещасної жінки, місіс Лори Лайонс. Видаючи себе за парубка, Степлтон зовсім заморочив їй голову і дав зрозуміти, що одружиться з нею, якщо вона розлучиться з чоловіком. Треба було діяти наздогад негайно — сер Чарльз за порадою доктора Мортімера, з яким Степлтон про людське око погоджувався, збирався залишити Холл. Щоб жертва не вислизнула, він змусив місіс Лайонс написати той лист, у якому вона благала старого прийти на побачення до неї напередодні від’їзду до Лондона. Потім, вигадавши поважну причину, він підмовив її не йти на те побачення. Нарешті можна було діяти.