Читать «Циганка» онлайн - страница 6

Найкращим місцем для школярських зборищ була Мар'ївка, закинутий у гаю, поблизу озера, хутірець. У свято або у вільні буденні часи хлопці цілими зграями приходили сюди з села, влітку - купатися, брати гриби та ягоди, в інші часи - просто побігати та погратися.

Од самого обіду тут вже воювалися «козаки» з «ляхами»; за ватажка перших, звичайно, був Грицько, «ляхами» ж командував войовничий Сивенко. Після цілого ряду блискучих побід «козаків» над «ляхами» та «ляхів» над «козаками» і ті і другі любенько розмовляли між собою, розкинувшись одпочивати на високому зеленому березі озера.

Червоним великим колом заходило сонце. По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки; над озером зашелестів очерет; з дерев стиха знімалися й задумливо падали на землю сухі листочки.

Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких берізок, що помалу гойдалися над його головою. Йому тепер хотілося звернути загальну розмову на себе та на Галю, і він нарочито набрав задуманого, мовчазного вигляду. Хлопці не забарилися догадатись.

- Що це Андрійко наш так дуже зажурився? - промовив один з хлопців.

- Не знаєш чого? Циганочкою, мабуть, замарився: він же не бачився, бідненький, сьогодні з нею, - пояснив Грицько.

Андрій не зворухнувся з місця і ще глибше замислився. З місця тихенько підіймається Піхтір, крадькома підходе до його ззаду й хватає його за носа.

- Ах ти ж моя циганочка-коханочка! - вимовляє він, мов до маленького.

- Гей, бережися, Піхтіряко, бо будеш знати у мене циганку! - не міняючи пози, промовляє Андрій.

- Що Андрійко та циганка - хороша пара, - приспівує Піхтір над його головою.

- Піхтір! Не взивай її циганкою, бо будеш битий! - кричить уже Андрій, вдаючи з себе ображеного.

- Та де ж тут правду дівати, - обзиваються інші, - вона таки здорово на циганку скидається.

- Не кажіть так, бо я буду зо всіма з вами воюватись... Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу. Хлопці цього тільки й чекали: збившись коло його, вони стали смикати його за одежу й дражнити на всякі лади. Андрій виломив лозину і став за ними ганятися. Хлопці не боронилися, тікали.

- Циганка! Відьма! Відюха, зарізала пітуха! - чулися з усіх кінців викрики.

Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скоштувавши скілько разів по плечах, став оддалік і вигукував на ввесь гай, узявшись за ухо:

Та циганочка, та махлярочка, Вволи ж мою волю.

- Дак так! - киваючи з-за берези головою, докоряв Андрієві Грицько, - продати товариство, козацьку віру за бабу, та ще й за циганку!

- Та ще й за відьму! - підхватували інші. - Ти ж придивися до неї - в неї й очі відьомські!

- Андрій, подумай собі, схаменися!

Андрій кидався на всі сторони, роздавав гостинці й приказував: