Читать «На Розпутті» онлайн - страница 97

Але ще не встиг Демид вернутися, а вже приїхав пристав з становим. Вони звеліли зібрати громаду, поки сами обідали в Гордія. Пообідавши, пішли у волость. Громада вже стояла, дожидаючись панів, і розступилась на два боки, щоб дати й пройти до рундука. Пани посиділи трохи у волості, а далі вийшли на рундук, і пристав почав читати якийсь папір. Громада нічого не розуміла - чула тільки, що про неї та про Раденка.

- Розібрали? - спитався пристав, прочитавши.

- Ні! - як одна людина, одмовила громада.

Пристав здивувавсь.

Ну... ну, так я вам удруге прочитаю!..

І він знову почав читати.

- Розібрали?

- Ні!

Пристав був зовсім збентежений.

- Але ж ви чуєте: "по указу...",- і він знов почав вичитувати і дочитав би аж до краю, якби становий не зупинив його.

- Стривайте, Григорію Григорієвичу, може, так буде краще. Слухать! - гукнув він на громаду і почав казати, що вони, мужики, повинні віддати панові Раденкові луку і заплатити три тисячі рублів. Йому здавалося, що мужики його зрозуміли (він і не помилявсь), але як він доказав своє і пристав знову спитавсь:

- Ну, розібрали тепер? - уся громада відмовила знов:

- Ні!

- А, скоти! - вилаявся становий.- От я вас навчу розбирать!

Старий дід Степан виступив з громади і вклонивсь.

- Простіть, пане,- ми люди темні - де нам усе розібрати. Цебто ви про луку?

- Та вже ж!

- Так вона наша, з діда й з прадіда наша.

- Була ваша, а тепер - ні! - відмовив становий.

- Ні, вона була наша й тепер наша! - відказав йому дзвінкий Андріїв голос.- Наша буде! - додав він, виступаючи з громади.

Становий так і стрепенувсь.

- Що? Ти смієш так казати? Бунтовник! Старосто, візьми його в холодну!

Ніхто й не ворухнувсь.

- Та що це тут? - скрикнув становий, збуряковівши.- Де староста? Старшина?

Але і староста, і старшина на той час десь зникли.

- А, ви так! Я ж вам! Іди сюди! - крикнув він на Андрія.

- Чого? - спитався той.

- Іди сюди!

- Чого?

- Громадо! Зв'яжіть цього чоловіка!

Громада не ворухнулась.

- Та що це - бунт? - ще раз спитався становий.

- Не бунт,- скрикнуло кільки голосів,- а нема за що його в'язати, бо ми всі так кажемо, як він.

- Ах ви ж!..- вигукнув становий лайку і ту ж мить, стиснувши кулаки, кинувся з рундука і вдарив з усієї сили в обличчя першого, хто стрівсь йому. Перший був дід Степан; кров залила йому обличчя, і він упав додолу.

Громада мов здригнулася, мов щось загуло в їй і стихло.

- А, ти бунтувать! - скрикнув становий і замахнув

Андрія. Але Андрій як залізними кліщами вхопив станового за руку.

- Пане! Нас цар визволив од бійки! - промовив він, важко дихаючи.

- Що? - заревів становий і ту ж мить лівою рукою з усісили вдарив Андрія по щоці. Не тямлячи сам, що він робить, Андрій смикнув станового за руку, і за мить той лежав долі.

Пристав побачив це, кинувсь у волость та й чкурнув другими дверима аж до Гордія в двір.

- Стій, не руш! - крикнув громада на Андрія.

- Пусти його!

Андрій нехотя пустив. Становий устав.

- Старшина! Урядник! - хрипко закричав він.