Читать «На Розпутті» онлайн - страница 5

- А, мовчіть! Ви нічого не тямите! - сердито відмовив Гордій.

Гордій часто гримав так на хлопців, і вони до цього позвикали, але сьогодні це їх уразило - мабуть, тим, що верталися нездобихом і що вважали себе за правих. Але ж іще більше вразило їх те, що другого дня Гордій до їх не вийшов, не вийшов і третього, і четвертого дня...

А Гордій тим часом багато дечого зробив. Пішовши від хлопців він усе думав про того "чорнявого" та сердився на себе, так збентежився перед їм, поступився назад. Він злував увесь день, а другого дня його потягла якась надзвичайна цікавість знов до пасіки. Він підійшов тихо і глянув з-за тину. Гоние сяло ясно, золоті бджоли бриніли проміж вуликами, під гіллястою грушею у холодку сидів "чорнявий" і дививсь книжку. Гордій якось поворухнувсь, суха гілка тріснула, і чорнявий почув.

- Тікати? О ні! - подумав Гордій і випроставсь.

Чорнявий побачив його, трохи наче здивувався, згорнув книжку, устав і підійшов ближче.

- Що тобі треба? - знов спитався він, як і вчора.

- Я зовсім не бажав красти в тебе мед! - одмовив Гордій зважливо.

Чорнявий трохи підняв брови вгору - мабуть, здивувавсь - і відмовив:

- Але ж ти прийшов по його.

- Ти думаєш, що мені нічого їсти? - скрикнув Гордій.

- Ні, в тебе їсти є що,- я знаю! - відмовив чорнявий.

- А ти звідки знаєш?

- Татко тебе й твого дядька знають.

- А хто твій татко?

- Мій татко? - і очі в чорнявого засяли.- Мій татко - Кирило Семенович Гайденко.

Гайденка Гордій трохи знав. Він жив тільки за п'ять верстов од Гордія і часом бував у Гордієвого дядька, але зрідка і за ділом: дядько щось не ладнав з ним. Гордій помовчав, а далі спитавсь:

- Це ваша пасіка?

- Наша.

- Що ж ти тут робиш?

- Пасіку бережу та читаю.

- І ти не боїшся сам бути так далеко від дому? - спитався Гордій. Сам він не злякавсь би цього, але звик, що всі хлопці можуть боятися, а тільки він, Гордій - ні... хіба так, часом...

- Чого ж я буду боятися? - відмовив чорнявий питанням.

- Ти й ночуєш тут?

- І ночую тут, у катразі...

- Сам?

- Ні, з дідом Паньком.

- А! Вночі боїшся!

- Еге, вночі страшніше. Я одного разу ночував сам, а дід Панько ходив на слободу - і було поганіше, ніж удвох.

- І твій батько зна, що ти сам ночуєш?

- Ні, він цього не знав - це було вчора, а я додому сьогодні піду.

- І знов прийдеш?

- Якщо татко пустять.

- Якщо пустять? Хіба ти його слухаєшся?

- Авжеж! А хіба ти дядька - ні?

- Ні!

Хлопці змовкли.

- Яка в тебе книга? - спитався Гордій. Він на шостому році самотужки вивчився читати і страшенно любив цікаві книжки. Він уже поперечитував їх багато з дядькового книгозбору, роблячи се крадькома, щоб дядько не знав.

- Іди подивись!

Гордій трохи постояв, подумав. Він вагався.

- А як тебе звуть? - несподівано спитавсь він у чорнявого.

- Демидом.

- Де-е-ми-дом...- протяг Гордій. Йому не подобалось ім'я, і він уже хотів був сказати про це, поглузувати, як то він завсігди досі робив з хлопцями, але спинивсь. У цьому чорнявому кремезному хлопцеві з глибокими темними очима було щось таке, що зупиняло Гордія.