Читать «На Розпутті» онлайн - страница 37

- Ну, ходіть! - промовив Трохим.- Тепер і попоїсти можна.

- Чому ні? - відмовив Демид і почув, що в його трохи болить спина і страшенно хочеться їсти.

- А вам, тату, ще багато орати на зяб? - спитався за сніданням Демид.

- Та спізнилися, сину, один наймит не дожив, кинув... Сам Трохим усього не вхопить. От і завтра доведеться його відірвати від оранки та послати в город. А другого наймита не хочеться наймати.

- Так ви, тату, вже візьміть Трохима куди вам треба, а я сам поорюсь,- сказав Демид.

- Ну, вигадав ще! - відмовив батько.

- Та чого ж там вигадав?

- Та наче справді нікому робить!

- Адже сами кажете, що спізнились. Та мені й хочеться трохи поробити - саме тіло просить фізичної праці.

- Так це важко, увесь день орати! - впевняв Кирило Семенович

- Коли й буде важко, то тільки спершу. Оре ж Трохим

- Ну, гляди!

- Бач, приїхав відпочивати, а сам он що! - невдоволено сказала Марта Іванівна.

- Та воно, стара, оце саме й відпочинок від книжок! - заспокоїв її Кирило Семенович.

А проте ні Кирила Семеновича, ні Марту Іванівну не здивувало Демидове бажання. Демид і завсігди, ще змалечку, охоче брався до простої роботи. Помагаючи батькові та матері в господарстві, Демид давно ще вивчився молотити і любив цю роботу. Та й самі старі Гайденки, хоч і не зважали ні на які там наукові досліди про те, що треба людині фізичної праці а просто з неминучої потреби брались часом за граблі та вила, а Кирило Семенович і до плуга. Звісно, батькові й матері трохи було дивно спершу, що чоловік, скінчивши університета та мігши бути людиною великою (так вони думали про Демида),- ішов орати, та потім звикли і коли тепер вони й умовляли Демида не робити сього, то просто думаючи, що се буде йому дуже важка робота.

Поснідавши, Трохим пішов до іншого діла, а Демид, з погоничем удвох, до плуга. Демид орав увесь день і страшенно втомився: спина, руки й ноги дуже боліли, найбільше спина.

Він заснув, як мертвий, але встав другого дня до схід сонця вкупі з батьком - свіжий та дужий. Трохи здригаючися з холоду, побіг до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли, їхати тепер треба було аж на другу ниву - далеко, тим на ввесь день. Жаліслива Марта Іванівна ще звечора бідкалась, що Демид не обідатиме дома і хотіла була прислати к обіду по його коня, та Демид зважливо повстав проти цього. Зате вже обід вона йому добрий прислала.

Демид за цей день утомивсь далеко менше, ніж учора. Аж до неділі орав він щиро і встиг доорати все вчасно і тим не трохи здивував скептичного свого Трохима, бо той думав спершу, що це тільки так - пустує панич.

Але панич не пустував. Навпаки, Трохим міг бачити, що він дедалі все щиріше та щиріше береться до простого діла. Після оранки Демид заходивсь коло саду і, нанявши собі хлопця до помочі, почав копати та перекопувати та садити. В один час з усіма робочими людьми на селі уставав він уранці і йшов до роботи. Здорове осіннє повітря проймало його спершу холодом і примушувало щиро братися до лопати. За чверть години йому було вже душно, а к сніданню у його з лоба капав піт. І так спливав у роботі ввесь день. Демид почував себе здоровим і спокійним. Він думав тепер мало про останні політичні новини або й зовсім про їх не думав; зате його дуже зацікавлювало, що в його не ставало соломи, щоб захистити на зиму від морозів молоді деревця та виноградові кущі. Читав він трохи ввечері та святами та неділями - більше не мав часу.