Читать «На Розпутті» онлайн - страница 28

І вона то лягала на ліжко і лежала, закинувши руки за голову та прислухаючись до кожної ходи на вулиці, то знов Уставала й ходила по хаті. Одного разу їй зовсім здалося, що хтось узявся з улиці за їх двері. Вона кинулась одчиняти, але нікого не було. Трохи не плачучи, вернулася назад.

А Гордій тим часом, посидівши в бібліотеці, пішов був додому. Але додому йти не хотілося. Зайшов до знайомого. Хоч йому було там зовсім невесело, але він сміявся та голосно розмовляв. Як вийшов звідти,- була місячна ніч. Гордій ішов улицею і бачив над собою незмірно високе безкрає небо, все облите срібним сяйвом. Те небо його дратувало:

- Як просторо, як вільно, як гарно там! - думав він.- Чому тут не так!

І він згадав, що посварився з жінкою, і зрозумів, що був винний. Але йому не хотілося, щоб він був винний. Його дратувало це безкрає небо, це місячне сяйво, і йому не хотілося щоб це саме через його, через Гордія, земля зробилася така далека від усякого порівняння з цим небом. Він обвинувачувати Ганну: наче вона не могла звеліти, щоб самовар вчасно був - адже на те вона господиня! І потім - говориш, а вона мовчить... Але тут же зараз Гордій згадав, що й він мовчав, як вона говорила, а самовар... Гордій глянув знову на небо. Воно сяло. Господи, яка краса! А він про якийсь там самовар про мовчання! Як йому не сором!

І він замалим не побіг улицею, поспішаючи додому. В хаті світиться. Він подзвонив. Через кілька хвилин Ганна відчинила йому двері. Він глянув на неї, на її любе обличчя і ту ж мить ухопив її на руки і почав цілувати в губи, в очі, в лоб, у руки. Він поніс її на ліжко і припав коло його навколішках, і знов цілував їй руки, ноги.

- Люба! кохана! серце!..

Ганна п'яніла з тих любощів, та й сам Гордій сп'янів...

Такі випадки дедалі траплялися все частіше та частіше. Вони завсігди кінчалися згодою і згодою такою гарною, що Ганна несамохіть згадувала Некрасова вірші:

После ссоры так полно, так нежно Возвращенье любви й участья.

Та як би там не було після суперечки, але сама суперечка була річчю дуже важкою. А тут ще одна річ трапилась: Ганна мусила зробитися матір'ю.

Уявляючи собі ще з дуже молодих літ щастя з милою, палка натура Гордієва розуміла його не інакше як невпинне гаряче кохання та життя вдвох. Про дітей не думав, навіть більше: не бажав їх. Дитина - се пелюшки, крик, пищання, купання, не зовсім гарні пахощі... Потім дитина, се - безсонні ночі Ганнині, змарніле обличчя Ганнине, відміна свіжих молодих, дівочих форм у тілі на інші - а Гордій був греком у своїх поглядах на жіночу вроду... Далі ще, дитина - се надполовинене кохання, бо тоді вже Ганна не буде цілком самою його Ганною... І довідавшись про новину, Гордій зараз же трохи скривився. Ганна помітила це, і їй зробилося шкода і себе, і тієї дитини, що буде.

Розумів, що мусять же бути у їх діти, але хоч трохи згодом, не зараз хоч!.. Дратуючись пильнував, як стан у Ганни повнішав, а обличчя худло, марніло. Навіть сердився - не на Ганну, звісно, бо чи ж вона могла бути винною? - а просто сердився, що так сталося; але його поганий гумор одбивався знов-таки на його відносинах до жінки.