Читать «На Розпутті» онлайн - страница 22
Борис Дмитрович Грінченко
- А! Ти хотів утекти від мене! Раніш за мене вдягтися і вмитися! От же не буде цього!
Але Гордій одніма в неї глечик з водою: він хоче зливати, бо хоча в їх і є дівчина Химка, але ж Химці він таког гарного діла не приручить. Ледве вона нахиляється над мискою, ту ж мить Гордієві губи торкаються до її шиї.
- Слухай, Гордію,- не пустуй-бо!
Гордій почина зливати на руки Галі, а тоді вона йому. Ще кілька хвилин, і вони вже вдягнені, веселі, щасливі... І Гордієва рука знов якось несамохіть обвивається круг її стану...
- Але ж ти просто неможливий! Адже тобі треба йти в суд!
- Треба.
- То сідай і пиши свої папери!
- Сяду!
- Пусти, мені треба прибирати,- пручається вона.
Гордій нехотя пуска і ще більш нехотя сідає за свої папери. Поки він напише що треба, самовар уже стоїть на столі, і вони поруч сідають до його.
Обоє вже виголодались чимало, і Гордій хотів би й чого більшого, ніж ті франзолі, що на столі. Але ж на більше треба й грошей більш, їх же поки ще мало, а життя в місті коштує дуже дорого.
- Хочеш їсти? - питається лукаво Галя.
- Чому ні?
- І дуже? - ще лукавіше запитує вона.
- Запевне!
Відкілясь у неї в руках з'являється щось блискуче.
- А то що? Мабуть, сардини!
- Який ти догадливий! Але ти вгадай, де я їх узяла.
- Це дуже хитро вгадати, бо ти в мене надзвичайно мудра господиня.
- Глузуй, глузуй!
- І не думаю глузувати, а навпаки - схиляюся покірно: перед твоїм фінансовим генієм.
Така розмова могла б тягтися дуже довго, якби не надходив час іти в суд. Але він, на превеликий жаль, надходить, і Ганна зостається сама.
Вона дещо прибира. Тоді сіда робити. Шиє або вишиває. Робить довго, щиро: се Гордієві сорочка. Шиючи, дожида його, дума про його, і час минає швидко. Трохи зазирає в кухню, допомагаючи наймичці варити не дуже мудрий обід. Опівдні снідає. У цей час і Гордій звичайно сніда - там, у буфеті в своєму суді.
- Ось ми й снідаємо! - каже Ганна.
Ми - себто: вона і Гордій.
Як вони поснідають, здебільшого бере книжки і йде в бібліотеку. Там перебіга очима сьогоднішні газети. Гордій тільки зазирає в газету в суді,- нема часу. Але в неї дуже гарна пам'ять, і вона ввечері розкаже Гордієві все цікаве. Адже правда, шо розмовляти краще, ніж читати? Гордій каже, що все, проходить через її вуста, робиться вдесятеро цікавішим. Вона сидить у читальні з годину, бере нові книжки і йде додому.
Часом забіга до матері. Стара самотня пані завсігди рада дочці. Вони розмовляють, і мати жаліється дочці на сина: він зовсім змарнів, зробився ще нервовіший.
Ганна й сама трохи помічала, що брат зробивсь якийсь більше стурбований. Але вона жила дуже швидким, дуже щасливим життям і якось не могла спинитися над цим.
Од матері йде додому. Вже три години. В чотири завсігди приходить Гордій. Ганна цю годину перебува звичайно читаючи.
Надходить чотири - двері відчиняються, і він уже в хаті, а вона в його руках...