Читать «Боб. Історія з книги «Месопотамія»» онлайн - страница 12

Знайшов він їх у Бронксі, куди дістався, перетнувши ріку. Стояли вони під будівлями банків та зачинених магазинів з одягом. Можна було навіть подумати, що саме в цих магазинах вони й одягаються. Боб завмер, насторожено повів носом, як бувалий вуличний пес, подумав розвернутися й рушити назад, однак розумів: якщо не тепер, то вже ніколи, буду потім картати себе за слабкодухість, буду шукати виправдання своїм страхам і комплексам. Давай, Колумбе, воруши ластами, — підштовхнув він себе назустріч усім пуерториканкам та суринамкам Бронкса. Перехопила його, втім, якась невисока на зріст, фарбована в чорне, гостроноса й худюща риба-тріска з неправдоподібно великим і, відповідно, принадним бюстом і таким оксамитовим голосом, що серце його знову озвалося з небуття. Хочеш відпочити? — запитала тріска довірливо. А що ти робиш? — запитав її у відповідь Боб, із завмиранням серця прислухаючись до западання її голосу. За півсотні зроблю тобі добре, — пообіцяла вона, роблячи рукою такі рухи, ніби чистила зуби. — За двісті — все інше. Не бійся, усе чесно, усе легально, тут поруч. Тебе як звати? Боб відповів, вона не запам’ятала. Своєю чергою повідомила, що її звати Мел. Мем? — перепитав він. Забудь, — сказала вона, — неважливо. Зійшлися на півсотні. Мел-Мем упевнено взяла його під руку. Повела вулицею. Подружки її відводили від них очі. Далеко ще? — запитав Боб. Триста метрів, — заспокоїла вона. — Але мені важко йти. Боб нарешті звернув увагу на її високі підбори. Іти їй, мабуть, справді було нелегко. А йти було потрібно. Я викличу таксі, — запропонувала вона. Боб напружився, проте не заперечував. Вона махнула рукою. Таксі ніби на це й чекало. Сіли, проїхали два будинки, зупинились. Заплати йому, — тихо попросила вона. Боб тицьнув таксистові десятку. Той весело подякував. Таксист його чомусь заспокоїв. Міг же завезти за місто, — подумав Боб, — і там розчленувати. Я би принаймні так і зробив. За китайським рестораном пірнули в браму, пройшли подвір’ям, оминули блискучі металеві баки зі сміттям. Піднялися сходами, відчинили темні непримітні двері. При вході на стільцях сиділи двоє охоронців. Ковзнули недобрими неуважними поглядами, повернулись до своєї розмови. Вона вихопила в одного з них ключ, потягла Боба крутими сходами нагору. Стінами висіли червоні ліхтарі, підлогу застелено було білим кудлатим килимом. Нагадувало фотолабораторію. Особливо запахами. Пройшли в кінець коридору, вона відчинила двері, зайшла першою, він зазирнув слідом. У кімнаті було вогко й напівтемно. Ліворуч стояв невеликий порожній столик, праворуч темніло величезне ліжко з якимись дивними дерев’яними закрутами, шовковими покривалами та іншою хрінню. Подібне ліжко стояло в спальні дяді Алекса, — раптом згадав Боб, і стало йому від цього спогаду ще сумніше. Збоку прочинені двері вели до невеликої душової кімнати. Там горіло світло, висіли чисті рушники. Вона відразу ж узялася порядкувати, як гостинна господиня. Значить так, — сказала, — ти хочеш у душ? Третю добу, — відповів Боб. Добре, — погодилась вона, — дай мені трішки грошей, я куплю алкоголю. Тут потрібно купувати алкоголь, — пояснила. Який алкоголь ти будеш? Є що-небудь польське? — поцікавився Боб. Дізнаюсь, — пообіцяла вона, узявши гроші. — А що в тебе з носом? — зреагувала на застуджене Бобове шмаркання. — Наркотики? Бокс, — пояснив Боб, — пошкоджена перетинка. Вона мовчки розвернулась і вийшла.